Автор: А.В. Кушніренко

 

    Міністерство юстиції України запустило пілотний проект зі спрощенням доступу громадян до адміністративних послуг. Зокрема це стосується оформлення та видачі свідоцтв про народження дітей. Згідно з цим проектом спеціалісти органів юстиції працюватимуть безпосередньо у пологових будинках та видаватимуть свідоцтва про народження дітей майже одразу після їх народження.

       Таке рішення, на думку Міністерства, спростить громадянам процедуру отримання першого документа новонародженого, адже не доведеться додатково збирати документи, йти до органів юстиції, стояти в черзі, щоб отримати цей документ.

       Пілотний проект у цьому році стартував у Львові, згодом він буде поширений на інші міста країни. Варто зазначити, що таким досвідом Міністерству юстиції варто поділитися з Міністерством соціальної політики, адже отримати свідоцтво про народження дитини - процедура набагато простіша, ніж оформлення соціальної виплати на цю дитину. Спеціалістам, що працюватимуть у пологових будинках варто надати функції з оформлення соціальних виплат на дитину, одночасно з оформленням та видачею свідоцтва про народження. Така новація 100% знайде своїх прихильників та матиме успіх.

       Виділення окремого спеціаліста, що оформлятиме документи безпосередньо в пологових будинках буде затратним для бюджету, Міністерствам варто було б подумати над об’єднанням функцій спеціалістів різних міністерств, або розробити та запровадити нові технології електронного оформлення пільг, документів, тощо, яке е потребуватиме ані щомісячної оплати праці багатьох спеціалістів, ані витрат часу і нервів на збір потрібних документів та довідок.

           Сподіваємося, що такі новації й надалі будуть впроваджуватись в житті нашої держави і суспільства, поступово наближаючи Україну до євроспільноти.

 

Ми надаємо допомогу в представництві Ваших інтересів в органах державної влади та місцевого самоврядування
тел. 099-18-58-650, 097-96-57-132,  e-mail: jurhelp_korostyshiv@ukr.net
ЗВЕРТАЙТЕСЬ!!

        У час, коли країна вже більше року перебуває у стані запровадження «особливого періоду» питання щодо проведення мобілізації військовозобов’язаних стоїть, як ніколи гостро. Під час проведення перших хвиль мобілізації актуальними питаннями залишались питання відстрочки від призову за мобілізацією, строки перебування на службі, матеріальне забезпечення військових та їх сімей, тощо.

         Тепер, же під час проведення шостої (маємо надію, що останньої хвилі мобілізації) постає питання чи може держава покликати за мобілізацією військових, що уже були звільнені з військової служби, яку проходили під час попередніх хвиль мобілізації.

 

           Парламент України у травні цього року дозволив державі мобілізувати військових повторно. Але, як і кожен нормативний акт, вищевказане рішення також має нюанси.

 

 

             Розберемося детально:

          1.  У березні 2015 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» і визначила особливості проходження військової служби у резерві під час особливого періоду. Змінами, внесеними до Закону народні депутати визначили, що під час дії особливого періоду, особи, які звільнені зі строкової військової служби, а також з військової служби за мобілізацією, які за станом здоров'я придатні до подальшого несення служби в обов'язковому порядку зараховуються у військовий резерв, де і продовжують службу. Таке  зарахування до резерву передбачає укладення контракту з військовозобов'язаним, розривати який заборонено до закінчення особливого періоду. Отже, контракт, як одна із форм волевиявлення кількох осіб (сторін) втрачає свою сутність під час особливого періоду, адже підписати його доведеться всім.

       У разі ж відміни особливого періоду, то контракт підписується військовозобов'язаним на добровільних засадах.

 

          2.  У травні 2015 року були внесені зміни до Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, де були визначено, як включають до резерву військових на час дії особливого періоду.

 

         3. У червні 2015 року набули чинності зміни до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зокрема до ст. 23, яка визначає підстави надання відстрочки від призову за мобілізацією.             Так, не  підлягають  призову на військову службу під час часткової мобілізації  протягом  шести місяців з дня звільнення з військової служби   військовозобов'язані  з  числа  громадян,  які  проходили військову службу за призовом під час мобілізації та були звільнені зі служби у запас (крім військовослужбовців, зарахованих на службу у  військовому оперативному  резерві  першої черги). Такі особи у зазначений  період  можуть бути призвані на військову службу за їх згодою.

     

       Це означає, що з червня цього року, демобілізовані військові будуть зараховуватись до військового резерву та можуть бути мобілізовані повторно, але тільки за їх згодою. Усі ж інші військові, які були демобілізовані до червня 2015 року можуть бути повторно мобілізовані лише після 6 місяців з дня звільнення з військової служби, але і у цьому випадку важливу роль грає згода військовозобов'язаного на його повторну мобілізацію.

 

     Залишається дискусійним питання про порядок повторної мобілізації осіб, які після звільнення з військової служби служили в лавах Збройних Сил України на умовах контракту, проте, якщо законодавець не передбачив це положення у змінах до Закону, то регулювання цього питання не має місця і не може бути реалізованим.

 

Ми надаємо допомогу в захисті Ваших прав та законних інтересів
ЗВЕРТАЙТЕСЬ!!!
тел. 099-18-58-650, 097-96-57-132,  e-mail: jurhelp_korostyshiv@ukr.net

             Автор: А.В. Кушніренко

     Вища рада юстиції удосконалила порядок подання скарг на дії суддів та прокурорів. Для цього Вищою радою юстиції було затверджено зразки заяв, які можуть бути подані громадянами, юридичними особами та їх представниками. Заяви, зокрема, подаються щодо поведінки судді, що може стати підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності, а також щодо порушення суддею або прокурором вимог щодо несумісності його посади з діяльністю, забороненою Конституцією України та Законами України.

        Такі заяви (скарги) подаються до Вищої ради юстиції особисто або через представника. Варто звернути увагу на те, що анонімні заяви не будуть розглянуті, а також, що у разі виявлення громадянином чи юридичною особою дій судді чи прокурора, які підпадають під визначення злочинних дій - таку заяву Вища рада юстиції рекомендує подавати до правоохоронних органів, а також органів, що здійснюють антикорупційну діяльність.

            Звернення до Вищої ради юстиції може мати наслідком для судді чи прокурора - притягнення їх до дисциплінарної відповідальності. Дуже важливим моментом є доказовість вчинення протиправних дій суддею чи прокурором, адже безпідставні заяви також не будуть розглядатись. Вища рада юстиції звертає увагу на те, що якщо скаргу подав адвокат, а її зміст не відповідає дійсності, то адвокат також може понести дисциплінарну відповідальність за такі дії.

            Зразки заяв (скарг) можна завантажити нижче.

 

Ми допоможемо Вам оскаржити протиправні дії посадових осіб державних та правоохоронних органів, для того, щоб відновити Ваші порушені права та законні інтереси
ЗВЕРТАЙТЕСЬ!!!
тел. 099-18-58-650, 097-96-57-132,  e-mail: jurhelp_korostyshiv@ukr.net

            Автор: А.В. Кушніренко

 

     Президент України підписав закон, яким внесено зміни до Закону України «Про судовий збір». Ці зміни передбачають збільшення ставок судового збору за подання заяв до суду. Крім того, законом визначено нове коло осіб, які звільняються від сплати збору.

      Майже усі ставки судового збору, зокрема мінімальні, збільшено  у два рази, таким чином звернутися до суду із простою заявою про розірвання шлюбу буде коштувати більше 500 гривень, і це при умові, якщо мінімальну заробітну плату не будуть збільшувати.

                Крім того, з 1-го вересня 2015 року від сплати судового збору звільняються:

1) позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі;

2) позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи;

3) позивачі - у справах про стягнення аліментів;

4) позивачі - у справах щодо спорів, пов'язаних з виплатою компенсації, поверненням майна, або у справах щодо спорів, пов'язаних з відшкодуванням його вартості громадянам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні";

5) особи, які страждають на психічні розлади, та їх представники - у справах щодо спорів, пов'язаних з розглядом питань стосовно захисту прав і законних інтересів особи під час надання психіатричної допомоги;

6) позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення;

7) громадяни, які у випадках, передбачених законодавством, звернулися із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб;

8) інваліди Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи;

9) інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів;

10) позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;

11) виборці - у справах про уточнення списку виборців;

12) військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків;

13) учасники бойових дій, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав;

14) позивачі - у справах у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту";

15) фізичні особи (крім суб'єктів підприємницької діяльності) - кредитори, які звертаються з грошовими вимогами до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати, зобов'язань внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, виплати авторської винагороди та аліментів, - після оголошення про порушення справи про банкрутство, а також після повідомлення про визнання боржника банкрутом".

                Таким чином, органи державної влади будуть змушені платити судовий збір за звернення до суду, а враховуючи невеликі кошториси цих установ, можна прийти до висновку, що звернутися до суду зможуть лише вищі органи влади. З одного боку це буде полегшенням для бізнесу, котрий потерпає від нескінченних позовів податкових органів, з іншого - це перешкода для захисту прав громадян, адже державні органи звертаються до суду не лише за захистом власних інтересів, а й для захисту громадян, яких цей орган представляє.

 

Ми захищаємо Ваші права та законні інтереси у суді
ЗВЕРТАЙТЕСЬ!!!
тел. 099-18-58-650, 097-96-57-132,  e-mail: jurhelp_korostyshiv@ukr.net

           Автор: А.В. Кушніренко

 

        В час масового переходу суспільних відносин у площину дистанційності  та оперативності, відносини, що утворюються у сфері звернення громадян до органів державної влади, підприємств, установ, організацій - це найперша сфера, що підлягає модернізації. Саме тому Парламент розглянув проект змін до Закону України «Про звернення громадян», внесений Президентом України і прийняв ці зміни на початку липня цього року.

       Новоприйняті зміни дають можливість кожному громадянину направити звернення (скаргу, пропозицію, заяву) до органу, наділеному владними повноваженнями по електронній пошті, не використовуючи при цьому електронний цифровий підпис. Звернення, що направляється електронною поштою має такі ж вимоги, як і звичайне звернення (але без підпису автора). Відповідь на таке звернення можна отримувати у будь-який спосіб. Зміни визначають, що порядок розгляду таких електронних звернень повинні розробляти самі державні органи.

            Крім того новинкою у Законі стало введення поняття електронної петиції. Під цим поняттям мається на увазі таке ж електронне звернення до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, яке розміщується на офіційних сайтах цих органів державної влади і кожен громадянин, що бажає підтримати цю петицію залишає на офіційному сайті свої дані (у тому числі адресу електронної пошти) і, таким чином підписується під петицією.

           Варто звернути увагу на те, що петиція буде розглянута і надана на неї відповідь за умови, коли під нею підпишуться не менше 25 000 чоловік протягом 3 місяців.

        Сподіваємось, що державні органи розроблять ефективні порядки розгляду електронних звернень, адже з одного боку - це спрощує громадянам процес звернення до держави, а з іншого відсутність обов’язковості підпису під електронним зверненням дає можливість зловживати цим, і підписуючись під чужим іменем можна відправити безліч звернень. А це перетворить роботу державних органів на безкінечну процедуру відписок на звернення, а часу для здійснення власних повноважень не залишиться.

Новоприйняті зміни набудуть чинності після 3 місяців з дня опублікування.

 

Ми допоможемо Вам оформити звернення до державних органів, яке буде результативним та розглянуто у найкоротші терміни
ЗВЕРТАЙТЕСЬ!!!
тел. 099-18-58-650, 097-96-57-132,  e-mail: jurhelp_korostyshiv@ukr.net

        Автор: А.В. Кушніренко

 

    В умовах проведення часткової мобілізації, оголошеної Указом Президента України у січні 2015-го року мобілізувати до Збройних сил України можуть не лише військовозобов’язаний, а й транспортні засоби громадян, підприємств, установ, організацій будь-якої форми власності та підпорядкування. Така мобілізація транспорту називається військово-транспортним обов'язком, за невиконання якого можна понести відповідальність. 

        Кабінет Міністрів України постановою від 17 червня 2015 року конкретизував порядок виконання цього обов’язку і визначив основні нюанси мобілізації транспортних засобів для потреб Збройних сил України, інших військових формувань та держави в цілому. Пропонуємо розібратись в деталях, хто, як, коли і при яких умовах може залучити Ваш транспорт до виконання військових завдань.

 

КОЛИ І ЯК МОБІЛІЗУЄТЬСЯ ТРАНСПОРТ?

          Постанова визначає, що залучення транспорту для потреб мобілізації проводиться в особливий період. Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначає, що особливим називається період, коли національна економіка, органи державної влади, Збройні сили, підприємства, установи організації, громадяни залучаються до оборони, захисту держави. Особливий період встановлюється з моменту оголошення мобілізації, воєнного стану і триває до оголошення демобілізації, припинення воєнних дій і частково у період відбудови після воєнних дій.

                Тобто, для того, щоб мобілізувати Ваш транспорт достатньо оголосити особливий період в країні чи в окремих її частинах.

 

 

                Транспорт НЕ мобілізують:

                -          у підприємств, установ, організацій, які уже виконують мобілізаційні завдання, або їх транспорт залучений до виконання таких завдань;

                    -          у підприємств, установ, організацій, у транспорті яких є висока соціальна потреба (перелік таких підприємств визначається окремо Кабінетом Міністрів України).

Міністерство оборони самостійно визначає потреби у транспорті, який повинен залучитися на особливий період, при цьому у мирний час проводяться заходи, щодо обліку перевірки мобілізаційної готовності транспорту, а в умовах особливого періоду - його залучення.

           Варто пам’ятати, що найпершою підставою для залучення Вашого транспорту є розпорядження голови районної державної адміністрації, в якому визначається ліміти (обмеження) для залучення транспорту і визначається перелік підприємств, установ, організацій району, транспорт який може бути мобілізованим. Перелік такого транспорту по окремому підприємству повинен додаватись.

                Залучення транспорту в особливий період проводиться військовими комісаріатами, шляхом вручення керівникам або власникам підприємств, установ, організацій, громадянам нарядів на залучення транспорту. Такий наряд підписується і скріплюється печатками головою райдержадміністрації та військовим комісаром.

           Особистий транспорт громадян, який перебуває у їх власності може залучатись лише в умовах оголошення воєнного стану.

                Власник транспорту, або керівник підприємства, установи, організації, отримавши наряд повинен забезпечити власним коштом доставку визначеного у наряді транспорту на визначений пункт прийому-передачі і у визначений термін. Транспорт, що доставляється повинен бути технічно-справним. Відповідати вимогам до укомплектованості, експлуатаційно-технічним характеристикам, що визначені у вищезгаданій постанові з усіма документами на транспортний засіб.

 

 

             Залучення транспорту на пункті передачі здійснюється актом приймання-передачі, який складається на місці передачі власником транспорту та військовим комісаром. Акт оформлюється у трьох екземплярах (власнику, військовому комісаріату та військовій частині чи формуванню, для потреб якого залучається транспорт). У акті обов’язково вказується залишкова (балансова) вартість транспортного засобу, згідно бухгалтерських відомостей. За бажанням власника окремо за його рахунок може проводитись експертна оцінка транспорту, у такому випадку висновок експерта додається до акту.

                Залучений транспорт перереєстровується в органах ДАІ та ставиться на військовий облік. Крім того ДАІ відтепер зобов’язані на запит військового комісаріату надавати їм інформацію про транспортні засоби, які реєструються і знімаються з обліку у відповідній місцевості.

 

                ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Згідно положень постанови керівники підприємств, установ, організацій будь-якої форми власності повинні подавати військовим комісаріатам до 20 червня і до 20 грудня інформацію про наявність транспорту і техніки, їх технічний стан та про громадян, які працюють на цій техніці чи транспорті.

                 Крім того військовим комісаріатам надано право перевіряти мобілізаційну готовність та технічний стан транспорту підприємств, установ, організацій не частіше ніж 1 раз на рік, але не рідше 3 разів на 5 років в мирний час. Керівники цих підприємств повинні надавати безперешкодний доступ представників військкоматів на територію підприємства для проведення таких перевірок.

           Військові комісаріати можуть залучати транспорт для виконання тимчасових завдань без направлення їх до військових частин і формувань. Після завершення та під час особливого періоду транспорт може залучатись на договірних умовах для проведення військових зборів та навчань, а також для проведення контролю за мобілізаційною готовністю підприємств, установ, організацій не частіше ніж 1 раз на рік.

 

ЯК ПОВЕРТАЮТЬ ЗАЛУЧЕНІ ТРАНСПОРТНІ ЗАСОБИ?

                   Протягом 30 днів з дня оголошення демобілізації військові частини чи формування, для потреб яких залучався транспорт повертають їх власникам. Для того, щоб повернути власний транспорт власник повинен звернутись до військового комісаріату, який проводив залучення із заявою з додаванням акту приймання-передачі і висновку експерта про вартість транспорту (за наявності).

 

                Залучені транспортні засоби повертаються:

                      -          із залишковою кількістю пального, що було в транспорті на момент передачі;

                      -          з відповідними документами на транспорт та державними номерними знаками;

                      -          у технічно-справному стані з урахуванням природного зносу;

                    -          (у разі потреби) із проведеними розрахунками завданої шкоди під час використання транспорту для потреб особливого періоду.

Транспорт доставляється на пункт прийому, де він був переданий власником. Вартість завданої транспорту шкоди визначається відповідним висновком експертної установи із обов’язковим рецензуванням висновку, що здійснюється за рахунок держави. Повернення транспорту відбувається шляхом складання відповідного акту приймання-передачі.

 

ЯК ОТРИМАТИ КОМПЕНСАЦІЮ ЗА ПОШКОДЖЕНИЙ ЧИ ЗНИЩЕНИЙ ТРАНСПОРТ?

Виплата компенсації здійснюється за рахунок коштів державного бюджету протягом п’яти бюджетних періодів після оголошення демобілізації і повернення транспортного засобу. Тобто, фактично держава бере на себе зобов’язання відшкодувати шкоду, завдану пошкодженням чи знищенням транспорту протягом п’яти років.

Для отримання компенсації власнику або керівнику підприємства, установи чи організації необхідно звернутись із заявою до військового комісаріату за місцем передачі транспорту. До заяви додаються акти приймання-передачі з відповідними висновками експерта. Заява розглядається військовим комісаром протягом 10 днів , на її підставі оформлюється висновок, в якому вказується сума компенсації. Ця сума враховується у видатки Міністерства оборони України на наступний бюджетний період і виплачується військовими комісаріатами. Це означає, що компенсацію власник отримає лише з наступного року, незалежно від часу подання заяви про компенсацію, адже видатки бюджету формуються напередодні нового року і вступають в дію з нового року, якщо інше не буде передбачено положеннями Закону про бюджет держави на поточний рік.

 

У випадку знищення транспортного засобу під час використання його за потребами особливого періоду - процедура компенсації та ж сама, тільки до заяви додається довідка військової частини чи формування про знищення транспорту.

Усі спори, пов’язані із залученням, поверненням, компенсацією за пошкодження чи знищення транспортного засобу вирішуються виключно в суді.

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ ВЛАСНИКАМ ТРАНСПОРТУ

                З метою збереження власного майна, запобігання порушення прав та законних інтересів власника чи третіх осіб рекомендуємо вчинити декілька дій, які допоможуть Вам під час мобілізації транспортного засобу, що належить Вам чи Вашому підприємству:

                 1)      у випадку залучення транспорту перевірте наявність розпорядження голови райдержадміністрації про встановлення лімітів та про визначення переліку підприємств, установ, організацій, транспорт яких підлягає мобілізації;

                  2)      перевірте у тому переліку наявність Вашого підприємства, установи, організації та транспорту, що підлягає мобілізації;

                  3)      уважно перевірте найменування та інші реквізити транспортних засобів, що вказані у наряді на залучення, перевірте наявність усіх підписів та відбитків печаток;

                  4)      перевіряйте усі записи, зроблені в акті приймання-передачі (у тому числі найменування транспорту, його реквізити, балансову вартість, повноваження осіб, що підписують акт);

                  5)      для запобігання проблем під час компенсації за пошкодження чи знищення транспорту рекомендуємо провести експертну оцінку транспорту до його передачі та після повернення, оскільки балансову вартість можуть оскаржувати, а висновки державної експертизи пошкодження можуть не співпадати з висновками незалежних експертів;

                   6)      УВАГА!!! Вимога військкоматів про надання разом із транспортом для залучення на особливий період водія чи працівника, що працює на цьому транспорті є незаконною і НЕ ПЕРЕДБАЧЕНА ЧИННИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ!!!

 

У нашій практиці зустрічалися випадки, коли військові комісаріати під час проведення залучення транспорту вимагали складання акту про примусове відчуження або вилучення майна. Ця вимога також є незаконною, оскільки складання такого акта передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.2012 р. № 998. Ця постанова визначає порядок виплати компенсації за майно, що було вилучено під час правового режиму військового чи надзвичайного стану. У випадку, коли не було оголошено воєнний чи надзвичайний стан, а транспорт чи майно було вилучено зі складанням такого акту, то, фактично, таке вилучення є незаконним і власник має право оскаржувати дії військового комісаріату і повертати своє майно. А у випадку, коли таке майно було вилучено, а згодом пошкоджено чи знищено - довести своє право на компенсацію буде майже неможливо, адже акт складений з порушенням чинного законодавства і є недійсним. Знову ж доведеться доводити в суді неправомірність дій військового комісаріату.

 

Ми надаємо допомогу у захисті Вашого майна, гарантованих державною прав та законних інтересів
ЗВЕРТАЙТЕСЬ!!!
тел. 099-18-58-650, 097-96-57-132,  e-mail: jurhelp_korostyshiv@ukr.net

       Автор: А.В. Кушніренко

 

        Автомобіль сьогодні, судячи з реальних цін на нові авто та на пальне, став дійсно розкішшю, оскільки пересічний громадянин не має можливості придбати нове авто за нинішніми цінами та здійснювати його повноцінне обслуговування. Для того, кому автомобіль, все-таки, являється засобом пересування - залишається варіант придбання авто, що було у вжитку.

       У придбанні так званого «Б/У» авто є багато переваг: це дешево, швидко та й з’являється можливість вибору співвідношення ціна-якість. Але крім цього у придбанні старого авто є безліч недоліків. Зокрема для автолюбителя можуть стати неприємними сюрпризи з прихованими поломками авто, неприємними наслідками, що пов'язані з користуванням автомобілем, тощо. Основні проблеми починаються тоді, коли мова заходить про документи на автомобіль.

       Єдиним документом, що визначає власника авто є технічний паспорт, де чорним по пластику написано прізвище, ім'я, по-батькові власника. Хтось скаже, що купити авто можна «за довіреністю», мушу засмутити вас - це не договір купівлі-продажу, це лише право користуватися, володіти та частково розпоряджатися майном. Так, це нагадує право власності, але за довіреністю у технічному паспорті на авто власника не змінять, та й відчужувати (продавати, дарувати комусь) таке авто не можна. Дійсно, можна ще раз комусь передати його «за довіреністю» і отримати за це гроші, але все ж це не буде підставою для зміни власника. Мова вже не йде про варіанти продажу авто «по документам», коли автомобіль передається покупцю разом із документами, які оформлені на продавця. Головне, що їздити на такій машині ніхто не завадить…

     На жаль, так помиляються багато автолюбителів, які згодом стають жертвами шахраїв, або просто несприятливих життєвих обставин. І після цього змушені протоптувати пороги судів і державних установ з надією добитися справедливості.

 

        У ЧОМУ Ж МОЖУТЬ ВИРАЖАТИСЬ ТАКІ ПРОБЛЕМИ?

      Ситуація, що була у нашій практиці є живим прикладом цього. Громадянин вирішив придбати автомобіль для того, щоб займатись підприємницькою діяльністю і надавати послуги таксі. Потримане авто - ідеальний варіант для таксі, не надто нова і не надто зношена, не буде так жаль, коли зламається чи ще більше зноситься. 

   На авто ринку вибрав ідеальний варіант, авто 1998 року, дизельний двигун, навіть шкіряний салон. Власник автомобіля запропонував придбати авто «по документам», а натомість пообіцяв написати розписку. Так і домовились, авто з документами передали, покупець заплатив чималу суму і отримав розписку, що, мовляв, «я, такий, такий…. такого-то року народження, передав такому-то, такому авто таке-то таке і отримав за це наступну суму…». На тому і розійшлись.

    Через рік активного користування автомобілем в один прекрасний день його зупиняють працівники державтоінспекції і, виявляється, що цей автомобіль перебуває у розшуку. Авто перебувало у розшуку через те, що на нього наклали арешт, і, відповідно, його конфіскували на місці й доставили на штраф майданчик. Виявилось, що власником автомобіля є, був і залишається продавець автомобіля (документи ж оформлені на нього), який прострочив виплату по кредитах, і рішенням суду державні виконавці наклали арешт на усе його майно, у тому числі і автомобіль.

       Новий «власник» авто заперечував проти цього і подав позов до суду, обґрунтовуючи те, що він цей автомобіль придбав і отримав за це розписку, отже власником є він. Але суди усіх інстанцій були єдині у своїх рішеннях. Власником є інший, розписка - це не договір, а гроші повернути теж не можна через те, що це знову ж таки не договір. От і залишився цей власник без грошей і без авто. Мораль цієї історії проста - варто рити окопи навколо своєї фортеці не після наступу ворога, а перед ним. Тобто, перед тим, як вчиняти будь-які юридичні дії, особливо, пов'язані з грошима чи майном - проконсультуйтесь як зробити це правильно.

      Якщо взяти вищезгадану історію і викласти її так, що авто було продано «за довіреністю» - Ви будете здивовані, але результат буде той самий. Варто пам'ятати, що все, що пов'язано з майном повинно зводитись до поняття «ВЛАСНИК». Якщо Ви придбали авто - це ще не означає, що Ви його власник, от коли у технічному паспорті на це авто буде надруковано ваше прізвище та ім'я - живіть спокійно.

 

         ЩО ЗМІНИЛОСЯ ЗАРАЗ

        Верховний Суд  України 3 червня дав можливість спокійно видихнути деяким водіям, що купили авто, взявши за це у продавця розписку. Справа полягала у тому, що, як і у попередній ситуації, було придбано авто, продавець дав розписку, авто конфіскували через те, що на нього накладено арешт. Покупець автомобіля пішов до суду і вимагав у продавця повернути гроші за розпискою, оскільки договору не було, а як і був то він є нікчемним і недійсним, отже він має право на повернення грошей. Але суд відмовив йому у цьому, посилаючись на те, що розписка є фактичним підтвердженням дій сторін за договором, отже цей договір (усний) є дійсним і розписка є тому підтвердженням, тому на повернення грошей права ніхто не має. Таким чином суд визначив, що розписка може бути підтвердженням укладення договору купівлі-продажу автомобіля, але за певних обставин.

 

       ВИХІД ІЗ СИТУАЦІЇ

      Хтось, читаючи цю статтю, може сказати, що іншого простішого способу купівлі потриманого авто немає, адже за легальну його купівлю доведеться витратити купу грошей, часу і нервів, та й не кожен продавець захоче займатися цим. Так, процедура легальної купівлі потриманих авто дійсно довга, затратна і неприємна. Це офіційна оцінка майна, продаж його через нотаріуса, реєстрація у державтоінспекції, тощо. Існує простіша процедура - комісійні магазини, що самі проводять оцінку, купівлю-продаж, видають довідку на підставі якої можна перереєстровувати автомобіль. Але, що робити, коли ніхто цим не хоче займатись та і не має часу на ці усі процедури? Наша відповідь - договір!

     Уклавши договір про купівлю потриманого авто - Ви захистите себе, свої гроші і нерви. При цьому законодавець не зобов'язує посвідчувати цей договір у нотаріуса. Погодьтесь, попросити власника підписати договір на місці придбання автомобіля буде простіше і швидше, ніж просити його їхати до оцінювача майна, до нотаріуса, у комісійний магазин, скидати деяку суму грошей з ціни авто на оформлення. Та він просто відмовиться розмовляти з Вами після таких слів. Повірте, це стосується навіть тих, кому попри все підходять варіанти придбання чи продажу авто «по документах» чи «за довіреністю».

      Навіть, якщо Ви не збираєтесь перереєстровувати авто на себе - договір нікуди не подінеться і у разі чого, він буде для Вас, як знахідка, адже ситуації, Ви самі бачите, можуть бути різними. Навіть якщо авто конфіскують - Ви з легкістю повернене його собі, адже власник тепер Ви, бо договір у Вас є на руках.

      Крім того, у договорі Ви можете вказати, що у разі якихось непередбачених ситуацій - власник авто повинен повернути Вам гроші - і Ви їх отримаєте, як тільки підете до суду. Якщо ж Ви хочете перереєструвати авто, звичайно доведеться посвідчувати договір у нотаріуса. Але і з цієї ситуації є вихід - якщо у Вас є договір не посвідчений нотаріусом - у будь-який час Ви можете звернутися до суду з позовом до ДАІ і на підставі рішення суду Вам зареєструють авто на Ваше ім'я, разів у 5 дешевше, ніж через нотаріуса.

        Ми намагаємось довести Вам, що договір - це надійний щит, який захищає Вас, Ваше новопридбане авто і Ваші сплачені за нього гроші. У договорі Ви можете передбачити положення про технічну справність авто і у разі його поломки,наприклад протягом місяця, то витрати на ремонт буде відшкодовувати той, хто Вам його продав і запевняв, що авто справне. Договір - це ідеальний інструмент захисту Ваших прав, яким Ви його захочете бачити, таким він і буде, головне, щоб його положення не порушувало прав інших осіб, зрештою - обирати Вам!

 

Ми надаємо послуги по розробці договорів купівлі-продажу транспортних засобів на Ваших умовах, а також проводимо правову експертизу Ваших договорів на предмет порушення в ньому Ваших прав чи інтересів
ЗВЕРТАЙТЕСЬ!!!
тел. 099-18-58-650, 097-96-57-132,  e-mail: jurhelp_korostyshiv@ukr.net

       Автор: А.В. Кушніренко

 

     Усі ми пам’ятаємо дитячі страхи, пов’язані з відвідуванням стоматологічного кабінету, жахливі звуки бормашини, запах формаліну і хлору уже асоціюються з неприємними відчуттями процедури лікування зубів. Для декого і сьогодні відвідування стоматолога є неймовірним випробуванням, до якого люди вдаються лише тоді, коли зубна біль уже нестерпна.

   Чесно зізнаюсь, для мене відвідування стоматолога - це таке ж випробування, навіть намагаюсь іноді, перетерпіти біль, щоб не йти в поліклініку, хоча і усвідомлюю, що це вкрай шкідливо для здоров’я.

 

 

         Відвідування юриста для отримання допомоги не сильно відрізняється від процедури відвідання стоматолога, це полягає у наступному:

                  -          до стоматолога ми йдемо тоді, коли зуб уже болить, до юриста ж ми йдемо тоді, коли проблема уже є і вирішувати її треба зараз;

                 -          до стоматолога йдемо усвідомлюючи те, що якщо цього не зробити - буде гірше, а тим більше тоді коли болить зуб, до юриста мусимо йти, бо розуміємо, що якщо цього не зробити, то можна втратити майно, гроші, можливості, тощо;

                  -          до юриста звертаємося і не знаємо, як вирішиться проблема, які є нюанси у законодавстві, чи не «проґавили» і звернулись надто пізно, іноді так пізно, що проблему вирішити майже неможливо;

                  -          до стоматолога теж ідемо, не знаючи, що там з зубом, чи можливо його вилікувати, чи доведеться видаляти і чи можна взагалі ставити йому заміну (протез).

 

Таких прикладів можна наводити безліч, здавалося б усі ми розумні та розсудливі люди, знаємо, що треба періодично відвідувати стоматолога на профілактичні обстеження, щоб запобігти хворобам і неприємним процедурам лікування, до речі профілактика обходиться набагато дешевше, ніж лікування чи уже протезування.

 

Ми також розуміємо, що перед тим, як укладати договір, підписувати його чи інші документи, погоджуватись чи забороняти щось нам варто було б порадитись з людиною, яка має юридичну освіту і досвід роботи, для того, щоб уникнути негативних наслідків. А уникнення цього може вилитись у втрату майна, грошей, позбавлення права тощо. Уже існуюча проблема потребує більше коштів на її вирішення, ніж попередження цієї проблеми.

 

 

Підписавши договір, не вивчивши його, людина розуміє, що він був не вигідний і є ризик втрати великої суми коштів. Для вирішення проблеми вона йде до юриста, при чому не знаючи чи можливо взагалі вирішити цю проблему. Юрист вивчивши проблему, нюанси законодавства дає надію на вирішення проблеми (не завжди можна дати гарантію, адже кожна ситуація унікальна), але це вирішення коштуватиме дорого. Але якщо людина прийшла б до юриста з проектом договору до його підписання, то отримала б консультацію за незначну суму коштів і мала б гарантію на безпеку свою і своїх коштів після підписання цього договору. Крім того, у разі виникнення проблем - уже буде до кого йти і від кого вимагати безкоштовного її вирішення. Юрист дав гарантію - він і відповідає за її порушення (невиконання). А підписавши документи самовільно - звинуватимо лише себе, правда результату від цього не буде.

 

Стоматологи теж надають гарантію на результати свого лікування, і якщо пломба не випаде протягом року - стоматолог виконав гарантійні умови і вільний від претензій. Але часто буває так, що пломба випадає після року і одного тижня з дня її встановлення - тоді і проблема з’явиться і знову ж таки, звинувачувати доведеться лише себе. Вихід - звертатися до іншого стоматолога.

Але усіх проблем можна було б уникнути - консультуючись з професіоналом попередньо.

 

 

Ще один нюанс небажання вдаватися до профілактики - шкода витрачати гроші «на вітер». Скупий платить двічі - і не даремно це народна мудрість. Йдучи до юриста чи до стоматолога для профілактики ми зазвичай замислюємось чи взагалі варто, адже це даремна трата грошей…прийду до стоматолога, заплачу, а той скаже, що все добре. Я й так знаю, що все добре - зуби ж не болять!!! А до юриста чого йти? Ну прийду, ну заплачу, ну скаже, що все добре…я й так знаю, що все добре, я б не йшов на цю угоду, якби не знав, що там проблем не буде..! Ось, типове мислення більшості людей.

 

Звісно ж, краще зекономити, а як буде проблема - то будемо вирішувати. Ніхто не замислюється над тим, що краще сходити до лікаря на прийом, заплатити 50 гривень і витратити 5 хвилин на обстеження та з впевненістю у тому, що зуби здорові піти додому, ніж дочекатися, коли заболить, заплатити 500 гривень, терпіти годину болі і мук під час лікування.

 

Та ж ситуація і з юристами, адже прийти до юриста, заплатити 50 гривень за консультацію 10-15 хвилин поговорити з юристом і піти спокійним і впевненим у тому, що проблем не буде набагато вигідніше, ніж дочекатися виникнення проблем, заплатити юристу 5000 гривень за її вирішення, витратити незліченну кількість часу та нервів і не бути впевненим, що проблеми вирішаться, так, як Ви хочете.

 

 

У моїй практиці була ситуація, коли підприємець уклав багатотисячний контракт на поставку побутової хімії. Після перевірки податкової, від підприємця вимагали повернути сплачені за товар гроші, адже крім побутової хімії, йому постачали засоби гігієни, а це дві різні категорії товарів. У контракті було вказано лише один вид товарів. Довелося доводити у суді, що товари, які постачалися не були засобами гігієни. У результаті довелося захистити і зберегти підприємцю більшу частину грошей, від тієї суми, яку він мав би сплатити. А це лише два слова у контракті на 5-10 сторінок зуміли наробити стільки проблем. Скільки ще нюансів може міститись у 10 - сторінковому договорі, надрукованому 12-м шрифтом (кегль)??? Я вже не говорю про кредитні договори, коли банки (чи-то для економії паперу, чи-то для введення в оману клієнтів) друкують договори 8-м шрифтом (кегль). А таких документів, які стосуються особистих інтересів людей - безліч, починаючи від договору купівлі-продажу потриманого автомобіля, закінчуючи трудовим договором. Варто лише уявити, що майже будь-яка дія чи бездіяльність людини урегульована законодавством, і перед тим, як приймати важливе рішення - можливо варто порадитись, особливо тоді, коли це може вплинути на Ваші гроші, майно  чи особисті права.

 

Втім, вирішувати Вам, усі ми дорослі та розсудливі люди, хоча не завжди самі здатні оцінювати ризики своїх дій чи майбутніх проблем, особливо у час, коли щоденно змінюється законодавство, про існування якого, навіть ніхто не здогадувався.

 

Ми надаємо юридичну допомогу з аналізу документів на предмет законності, розробляємо проекти документів, що захистять Ваші інтереси, для запобігання виникненню проблем у майбутньому

ЗВЕРТАЙТЕСЬ!!!
тел. 099-18-58-650, 097-96-57-132,  e-mail: jurhelp_korostyshiv@ukr.net

           Автор: А.В. Кушніренко

 

     У час широкого застосування електронних засобів платежів, безготівкових розрахунків - шахраї дедалі частіше придумують нові шляхи отримання ваших грошей незаконним способом. Не винятком стають випадки, коли шахраї підбирають чи іншим способом отримують ПІН-код платіжної картки. Але коли такі злочинні дії швидко виявлені - банк повинен повернути гроші, які були зняті без відома власника картки.

              До такого висновку прийшов Верховний Суд України, розглянувши справу за позовом до одного банку. Уся суть справи полягала у тому, що власник банківської картки отримав СМС повідомлення про те, що з його картки знято гроші за кордоном, використавши його ПІН-код. Банк наполягав на тому, що власник картки не дотримався обов’язку нерозголошення ПІН-коду. Але реальних доказів цього у банку не було.

         Тому суд, надав висновок, що відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, банк повинен повернути гроші, які були зняті без відома та дозволу власника картки, або у разі здійснення некоректної операції. Банк відновлює рахунок на картці, який був до здійснення незаконного зняття коштів, але тільки тоді, коли власник картки невідкладно повідомив банк про операцію, яку не здійснював.

  Крім того, роз’яснено, що власник картки не несе відповідальність за дії з його карткою чи рахунком, які вчинялись без його відома чи згоди. Але є один нюанс, він полягає в тому, що якщо банк доведе, що власник картки навмисно передав комусь картку чи повідомив свій ПІН-код, або поширив інформацію, яка дала можливість здійснити операції з його карткою без його відома, то банк не повинен повертати втрачені власником картки гроші.

 Отже, якщо Ви отримали повідомлення про те, що з Вашої особистої картки зняли гроші без Вашого відома і Вашого дозволу - негайно звертайтесь в банк, щоб не втратити можливість повернути ці гроші, слід також пам’ятати про заходи безпеки під час поводження з банківськими картами, зокрема не потрібно розголошувати номери карток, ПІН-коди, Ваші особисті дані, які використовувались під час оформлення картки тощо.

 

Ми надаємо юридичну допомогу у вирішенні проблем з банками, кредитними спілками, коллекторськими організаціями і колекторами 
ЗВЕРТАЙТЕСЬ!!!
тел. 099-18-58-650, 097-96-57-132,  e-mail: jurhelp_korostyshiv@ukr.net

       Автор: А.В. Кушніренко

 

    Нарешті громадяни, які отримують аліменти, встановлені рішенням суду будуть мати можливість отримувати їх у розумних межах, адже 300 гривень щомісяця у 2010-му році не можуть зрівнятися з такою ж сумою за своєю цінністю у 2015-му. Верховна Рада України прийняла за основу проект закону, яким встановила, що аліменти повинні відповідати цінам, які постійно зростають.

        У законопроекті вказано, що аліменти підлягатимуть індексації, тобто на суму аліментів буде додатково нараховуватися грошові кошти у розмірах, що відповідають рівню росту споживчих цін в Україні. Це зростання буде щомісячним, відповідно до індексу росту споживчих цін, встановленим законом. 

     Варто зазначити, що щомісячне зростання розмірів аліментів стосуватимуться лише тих аліментів, які призначені судом у твердій грошовій сумі і не залежать від доходу того, хто зобов’язаний їх сплачувати.

     Після підписання та опублікування закону роботодавці (фізичні особи-підприємці та юридичні особи), інші підприємства, установи та організації, що здійснюють відрахування аліментів із заробітку платника повинні будуть нараховувати на суму аліментів індексацію. У разі ж, коли особа - платник не працює, то індексацію аліментів проводитиме державний виконавець, який і повинен стягувати ці кошти.

     Цікавий момент, що усі витрати, пов’язані із індексуванням аліментів буде нести особа, яка їх сплачує, тобто це додаткові витрати платника, але регламентацію та розрахунок таких витрат у законі поки не передбачено.

     Нагадаємо, що на підставі ч. 3 ст. 80 Сімейного кодексу України, розмір аліментів можна змінити через суд у разі, якщо матеріальне чи сімейне становище одержувача аліментів змінилося.   

 

З питань призначення, зміни розмірів чи скасування сплати аліментів, ЗВЕРТАЙТЕСЬ до нас, і ми допоможемо Вам реалізувати свої права та захистити Ваші інтереси. 
тел. 099-18-58-650, 097-96-57-132,  e-mail: jurhelp_korostyshiv@ukr.net 

       Автор: А.В. Кушніренко

   Для виконання вимог, щодо впровадження європейських стандартів у сфері телебачення і радіомовлення, депутати Верховної Ради України 12 травня внесли зміни до Закону України «Про рекламу», зокрема в частині встановлення обмежень на рекламу.

   Для впорядкування трансляції реклами по телебаченню та радіо в Законі встановили обмеження на показ та трансляцію такої реклами, зокрема:

На телебаченні час мовлення, відведений на рекламу і телепродаж, не може перевищувати 15 відсотків фактичного обсягу мовлення протягом астрономічної години телерадіоорганізацією будь-якої форми власності.

На радіо ж частка реклами і телепродажу протягом кожної астрономічної години фактичного мовлення не повинна перевищувати 20 відсотків.

Крім того, Законом України «Про рекламу» встановлено, що трансляція програм, передач для дітей (за умови їх тривалості до 30 хвилин) не може перериватися рекламою.

Трансляція програм, передач для дітей (за умови їх тривалості понад 30 хвилин) та програм, передач новин може перериватися рекламою не частіше одного разу кожні 30 хвилин.

Трансляція кіно- і телефільмів може перериватися рекламою не частіше одного разу протягом кожних 30 хвилин мовлення.

Трансляція інших фільмів, у тому числі окремих серій, серіалів, документальних фільмів тощо, може перериватися рекламою не частіше одного разу кожні 20 хвилин мовлення.

          Автор: А.В. Кушніренко   

 

   В ритмі сучасних реформ і намагання удосконалити суспільні відносини у державі, все більше інструментів та важелів утворюється для протидії корупційним проявам у державі. Прийняття Закону України «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки» від 14.10.2014 № 1699- VІІ окреслило основні проблеми та варіанти їх вирішення з метою подолання корупції в державі. Однією з новел таких заходів є розробка підприємствами, установами та організаціями власних антикорупційних програм, нагляд за їх дотриманням та виконанням.

        Законом України «Про запобігання корупції» передбачено, що юридичні особи повинні розробити та затвердити власні антикорупційні програми. З визначення, даного в законі антикорупційною програмою юридичної особи є комплекс правил, стандартів і процедур щодо виявлення, протидії та запобігання корупції у діяльності юридичної особи.

Ст. 62 цього закону говорить про те, що в обов’язковому порядку антикорупційна програма затверджується керівниками:

1) державних, комунальних підприємств, господарських товариств (у яких державна або комунальна частка перевищує 50 відсотків), де середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує п’ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період перевищує сімдесят мільйонів гривень;

2) юридичних осіб, які є учасниками попередньої кваліфікації, учасниками процедури закупівлі відповідно до Закону України «Про здійснення державних закупівель», якщо вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень, а робіт - 5 мільйонів гривень.

Вимога, щодо наявності антикорупційної програми у юридичних осіб, учасників конкурсних торгів вступає в силу з 26 квітня цього року. Тобто у конкурсних пропозиціях, наданих замовнику для проведення конкурсних торгів необхідно мати власну  антикорупційну програму та уповноваженого з виконання антикорупційної програми, що підтверджується відповідними документами.

       Наявність антикорупційної програми передбачена і для замовників, котрі проводять процедури державних закупівель та відповідають вимогам, що стосуються середньооблікової чисельності працюючих за звітний (фінансовий) рік підприємства перевищує п’ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період перевищує сімдесят мільйонів гривень.

            Для відповідності вимогам чинного законодавства підприємства, що підпадають під вимоги чинного законодавства із запобігання корупції повинні розробити і затвердити антикорупційну програму. Разом з тим на такому підприємстві повинні бути розроблені окреме положення про уповноваженого з питань реалізації антикорупційної програми, внесені зміни до посадових інструкцій працівників, розроблено наказ про призначення уповноваженого та затвердження програми, тощо.

          

     Юридична допомога Коростишів надає послуги з розроблення антикорупційної програми, згідно вимог чинного законодавства, та розроблення усіх необхідних документів, що повинні затвердитись разом із програмою. Крім того, ми надаємо консультації, щодо затвердження, реалізації та виконання антикорупційної програми підприємством.
                                                    Звертайтесь, ми завжди раді Вам допомогти!

      Автор: А.В. Кушніренко

 

  Кабінет Міністрів України затвердив розміри одноразової грошової допомоги до Дня Перемоги, затвердивши їх постановою від 31 березня 2015 року № 147 «Деякі питання виплати у 2015 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань». 

      Розміри грошової допомоги встановлені:

1) інвалідам війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, ґетто та інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин:

I групи - 2835 гривень;

II групи - 2475 гривень;

III групи - 2200 гривень;

2) учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, ґетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 875 гривень;

3) особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 2835 гривень;

4) членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни і жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, - 440 гривень;

5) учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, ґетто, інших місць примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 160 гривень.

     Грошову допомогу ветерани та жертви війни отримають до 5 травня 2015 року. Гроші повинні бути перераховані на особисті рахунки громадян за місцем отримання пенсії. А особам, які не є пенсіонерами, - надані за місцем їх проживання.

     Автор: А.В. Кушніренко

 

   Законодавець через рік після здійснення першої хвилі мобілізації врешті решт вдосконалив систему законодавчих актів, які забезпечують права та законні інтереси мобілізованих громадян. Протягом 2014-2015 років приймалися нові та вносились зміни до існуючих законодавчих актів з питань соціального забезпечення та захисту військовослужбовців.

     У статті «Питання виплати заробітку та здійснення утримань працівникам, призваним на військову службу під час мобілізації (оновлення в законодавстві)» було визначено, що законодавець забезпечив окремими гарантіями мобілізованих громадян, зокрема зобов’язав роботодавців мобілізованих виплачувати середній заробіток мобілізованому працівнику протягом виконання останнім військового обов’язку, але не більше одного року. Порядок компенсацій роботодавцю з бюджету за виплату середнього заробітку працівнику на той час не був розроблений і це викликало ряд запитань. Вони стосувались порядку відрахувань із середнього заробітку мобілізованого податків і зборів.

      Уповноважені органи повсякчас надавали роз’яснення, подекуди такі, що суперечили одне одному, щодо відрахувань із цих виплат мобілізованому. Проте, з часом, всі дійшли «спільного знаменника» і визначили, що цей дохід мобілізованого у вигляді середнього заробітку повинен оподатковуватись податком на доходи фізичних осіб, військовим збором, а також повинен утримуватись Єдиний соціальний внесок.

      Через рік, з часу першої хвилі мобілізації Кабінет Міністрів України розробив та прийняв порядок, яким визначається процедура компенсації роботодавцям середнього заробітку, який останній виплачував протягом року мобілізованому працівникові. У статті «Як підприємцям отримати компенсацію від держави за виплату зарплатні мобілізованим працівникам» детально описано алгоритм дій, для отримання такої компенсації з бюджету.

      Отже, порядок розроблено і введено в дію - значить повинні вирішитись питання, щодо оподаткування виплат мобілізованим, адже логіки в тому, щоб держава оподатковувала власні кошти для себе ж відсутня. Таким чином Державна фіскальна служба у роз’ясненні від 02 квітня 2015 року розставила усі крапки над «і» у даному питанні.

        Згідно останніх змін до п.п. «и» п.п. 165.1.1 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України, що вступили в силу 13 березня 2015 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються, зокрема, компенсаційні виплати з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

     Крім того, Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності з 01.01.2015, оподаткування військовим збором подовжено до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України  (п. 161підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу).

    А у відповідності до п.п. 1.7 п. 161 підрозділ 10 розділу ХХ Перехідних положень Кодексу від оподаткування військовим збором звільняються доходи, що згідно з розділом IV Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.25, 165.1.51, 165.1.52 п. 165.1 ст. 165 Кодексу.

      Тобто, дохід, отриманий  мобілізованими працівниками, у вигляді виплат середнього заробітку на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, не включається до оподатковуваного доходу такого працівника.

    Також, згідно з частиною сьомою ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не нараховується на виплати та не утримується єдиний внесок з виплат, що компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

     Оскільки Порядок компенсації з бюджету роботодавцям мобілізованих працівників набув чинності з 17.03.2015, то звільнення від оподаткування виплат середнього заробітку мобілізованим, що здійснюються з бюджету необхідно здійснювати з березня 2015 року. Тобто, роботодавець, при виплаті середнього заробітку мобілізованому працівнику не нараховує податок на доходи фізичних осіб, військовий збір та не утримує Єдиний соціальний внесок, починаючи з березня цього року.

     Автор: А.В. Кушніренко  

 

    Питання отримання грошової винагороди у розмірі 10 місячних пенсій при виході на пенсію дуже часто обговорюється серед працівників бюджетних установ та організацій. Таким чином, Пенсійний фонд України вирішив роз’яснити основні нюанси отримання такої грошової винагороди у листі від 23.01.2015 р. № 13923/Т-102.

      Зокрема у листі говориться про те, що згідно пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особам при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. До таких осіб відносяться особи:

    - які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону (після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років);

    - які на день досягнення пенсійного віку працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку; спортсмени - заслужені майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу - члени збірних команд при загальному стажі роботи не менше 20 років - у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку; артисти театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів при стажі творчої діяльності від 20 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку);

      -  мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах;

      - якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

      У листі визначається, що, відповідно до п. 2 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1191, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, що передбачені, зокрема, Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. № 909.

     До таких посад відносяться:      

             Автор: А.В. Кушніренко   

 

    Таку можливість законодавець надав, прийнявши в цілому проект Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» на засіданні 5 лютого. Цей нормативний акт являється великим кроком до становлення децентралізації влади на місцях, забезпечення економії бюджетних коштів та ефективності надходження податків і зборів до місцевих бюджетів.

Цей Закон передбачає можливість територіальних громад об’єднуватись у громади, до яких можуть входити декілька населених пунктів та адміністративних одиниць з одним центром. Згідно ч. 2 ст. 3 Закону об’єднана територіальна громада, адміністративним центром якої визначено місто, є міською територіальною громадою, громада, центром якої визначено селище, — селищною, а громада, центром якої визначено село, — сільською територіальною громадою.

            Проте законодавець визначив кілька умов, за яких територіальні громади можуть об’єднуватись, зокрема:

       1) об’єднана територіальна громада може включати територіальні громади, які до об’єднання були суміжними територіальними громадами;

          2) у складі об’єднаної територіальної громади не може існувати іншої територіальної громади, яка має свій представницький орган місцевого самоврядування;

     3) територія об’єднаної територіальної громади повинна бути нерозривною, межі об’єднаної територіальної громади повинні відповідати межам суміжних територіальних громад;

      4) об’єднана територіальна громада повинна бути розташована в межах території Автономної Республіки Крим, однієї області;

       5) відстань від адміністративного центру об’єднаної територіальної громади до найвіддаленішого населеного пункту такої громади визначається з урахуванням доступності основних публічних послуг (адміністративних, соціальних та інших послуг), що надаються на території такої громади (час прибуття для надання швидкої медичної допомоги в ургентних випадках та пожежної допомоги не повинен перевищувати 30 хвилин);

             6) під час об’єднання територіальних громад беруться до уваги історичні, природні, етнічні, культурні та інші фактори, що впливають на соціально-економічний розвиток об’єднаної територіальної громади;

        7) якість надання публічних послуг населенню об’єднаної територіальної громади не може бути нижчою, ніж до об’єднання територіальних громад.

             Якщо територіальна громада бажає об’єднатись з громадою, що розміщується на території суміжного району в межах території Автономної Республіки Крим, області, на розгляд Верховної Ради України вносяться в установленому порядку пропозиції щодо зміни меж відповідних районів.

           Адміністративним центром об’єднаної територіальної громади визначається населений пункт (село, селище, місто), який має розвинуту інфраструктуру і, як правило, розташований найближче до географічного центру території об’єднаної територіальної громади.

             Об’єднання територіальних громад не призводить до зміни статусу населених пунктів. Найменування об’єднаної територіальної громади, як правило, є похідним від найменування населеного пункту (села, селища, міста), визначеного її адміністративним центром.

               Ініціаторами об’єднання громад можуть бути сільські, селищні, міські голови, депутати місцевих рад, самі жителі територіальної громади. Про це приймається відповідне рішення сесії міської ради, згодом, при погодженні з територіальною громадою, з якою хочуть об’єднуватись створюється комісія, яка здійснюватиме процедуру об’єднання.  

        Після проходження цієї процедури, обласною радою призначаються місцеві вибори, на яких обираються представники об’єднаної територіальної громади, з якої формується виконавчий комітет. Робота ради та виконавчого органу об’єднаної територіальної громади регламентуватиметься Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

       Головним представником об’єднаної територіальної громади голова, що обраний, відповідно з депутатами на місцевих виборах, а виконавчий комітет призначає старосту з кожного населеного пункту, який входить до об’єднання громад. Староста буде представляти цей населений пункт у відносинах з головою територіальної громади та іншими органами державної влади та місцевого самоврядування в Україні.

         Прийняття цього Закону є позитивним кроком до становлення децентралізації влади на місцях. Але, проаналізувавши реалії існування нинішньої системи місцевого самоврядування – важко визначити громади, які можуть об’єднатися, дотримавшись усіх умов, указаних в нормативному акті. Варто зазначити, що економічний ефект від таких об’єднань може полягати у закритті бюджетних закладів і установ в населених пунктах об’єднаної громади з одночасним розширенням таких установ у адміністративних центрах цих громад. Таким чином, у разі об’єднання трьох сільських рад, вірогідність закриття шкіл у цих населених пунктах досить висока, а, оскільки адміністративним центром громади є місто чи село з найбільш розвинутою інфраструктурою – то там школа буде збережена, і дещо розширена з урахуванням потреб об’єднаної громади. Це стосуватиметься і фельдшерських пунктів, клубних закладів, пожежних частин, тощо.           Це матиме позитивний ефект, адже, розпорошеність бюджетних коштів на кілька закладів, котра не дає можливості нормально розвиватись цим закладам зникне, а кошти направлятимуться в одну установу, яка матиме можливість розвиватись і удосконалюватись.

        Це ж стосується і сплати зборів та податків, усі надходження до бюджету будуть централізовані та розподілятимуться згідно потреб, а не згідно кількості платників податків. Адже у одній сільській територіальній громаді може бути 3 підприємства, що платять податки, а у іншій – 23. Логічно, що ці дві громади будуть різнитись інфраструктурою та якістю життя, а об’єднавшись, вони матимуть 26 підприємств і розподілятимуть доходи від податків, згідно потреб. Це дасть гарну можливість розвиватись в унісон сучасним тенденціям.

     Згідно цього Закону обласні органи влади мають створити перспективний план об’єднання територіальних громад, включивши усі умови, що вказані у акті. Але для цього необхідно створити нормальне транспортне та комунікаційне сполучення усіх громад, існуючих в країні, що, на жаль, складно та дуже довго в часі.

       Автор: А.В. Кушніренко

 

        Останні законодавчі новели, що введені в дію з 01 січня 2015 року не припиняють дивувати та дедалі частіше стають предметом дискусій в різних колах суспільства. Щодо реформування галузі освіти, то ця, болюча для багатьох тема, змушує замислюватись над застосуванням новоприйнятих норм місцевою владою, і чим далі проходить заглиблення у законодавчі норми, тим не зрозумілішими стають мотиви влади до вчинення таких дій. Це стосується і батьківської плати у дитячих садках.

          Так, Законом України «Про державний бюджет України на 2015 рік», а також п. 29 Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 р. № 76-VIII внесено зміни до Закону України «Про дошкільну освіту» зокрема і в частині зміни розміру батьківської плати.

          Отже, з 01 січня 2015 року батьки або особи, які їх замінюють, вносять плату за харчування дітей у державному та комунальному дошкільному навчальному закладі у розмірі, що становить не менше 60 % (у міській місцевості) та не менше 40 % (у сільській місцевості) від вартості харчування на день. До змін така вартість становила 50% у міських садочках, і 30% у сільських відповідно.

        Крім цього, до цієї статті додано ще одне положення, щодо звільнення від плати, яке звучить так: «Від плати за харчування дитини звільняються батьки або особи, які їх замінюють, у сім’ях, у яких сукупний дохід на кожного члена сім’ї за попередній квартал не перевищував рівня забезпечення прожиткового мінімуму (гарантованого мінімуму), який щороку встановлюється законом про Державний бюджет України для визначення права на звільнення від плати за харчування дитини у державних і комунальних дошкільних навчальних закладах».

       Тим не менше, вартість харчування у дитячих дошкільних закладах, так як і розмір батьківської доплати встановлюється рішенням сесії відповідної ради, у власності якої і перебуває цей садочок. Законодавець встановив лише ліміти, за які відповідні органи місцевого самоврядування не повинні виходити, таким чином, остаточне рішення про розміри батьківської плати за харчування дітей у садочках приймає влада на місцях.

     Автор: А.В. Кушніренко

 

   Держава, намагаючись легалізувати трудові відносини та вивести бізнес із тіні, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014 № 77-VIII внесла зміни до деяких законодавчих актів, зокрема і до Кодексу законів про працю України, чим передбачила надзвичайні зміни.

     Перехідні та прикінцеві положення цього Закону визначають зміни, які вносяться до ст. 24 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), в якому прямо передбачено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення про це державної фіскальної служби у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, який, до речі, ще не розроблений. З цієї ж норми виключено пункт про те, що трудовий договір повинен бути укладеним за бажанням працівника. Це означає, що укладення трудового договору з працівником є обов’язковою нормою, а її недотримання тягне за собою досить-таки чималі санкції.

      Щодо цих санкцій, то цим Законом внесено зміни і до останньої 265 статті КЗпП України, яка раніше говорила про те, що відповідальність за порушення трудового законодавства винна особа несе, згідно чинного законодавства. Тепер норма прописує конкретні види покарання за порушення трудового законодавства. Серед них:

-       за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту);

-        оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві;

-       за виплату заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків.

    За ці порушення роботодавець (юридична або фізична особа) сплатить штраф у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

       Окрім того відповідальність встановлена:

-      за порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі передбачено штраф у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати;

-      за недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;

-      за скоєння інших порушень трудового законодавства – штраф у розмірі мінімальної заробітної плати.

     Такі штрафи не є адміністративно-господарськими санкціями і являються суто фінансовими. Окрім цих санкцій вищевказаним Законом внесено зміни і до Кодексу України про адміністративні порушення, в бік збільшення відповідальності за порушення законодавства про працю.

       Отже, для того, щоб уникнути відповідальності роботодавці повинні пере тим, як допускати працівника до роботи у обов’язковому порядку укласти з ним трудовий договір, інакше за умови доведення факту виконання робіт без укладення такого договору – гаманець роботодавця доволі схудне, не враховуючи виплату компенсацій працівнику після виявлення цих порушень.

     Проте, на сьогоднішній день порядок повідомлення Державної фіскальної служби про укладення договору не розроблено, доказування факту виконання роботи працівником без оформленого трудового договору – справа складна та тривала, таким чином ми можемо сподіватись лише на совісність роботодавців та ефективну роботу контролюючих органів, що будуть здійснювати контроль та безпосередньо притягувати роботодавців до відповідальності. Можливо, лише таким чином ми зможемо вивести з тіні велику частину бізнесу в державі, а також примножити надходження до бюджету, що матиме позитивні результати у вигляді підвищення зарплат, пенсій та загального підвищення рівня життя в країні.

         Автор: А.В. Кушніренко

 

      У зв’язку з складною економічною ситуацією держава вирішила скоротити чисельність своїх службовців, а тих, хто залишився – відправляти у неоплачувані додаткові відпустки на невизначений термін. Це одна із змін, яка прописана у п. 9 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, що набрав чинності з 01 січня 2015 року.

    Цей законодавчий акт зобов’язав керівників органів державної виконавчої влади усіх рівнів скоротити штат державних службовців на 20%. Окрім цього керівники органів виконавчої влади матимуть право надавати працівникам відпустки без збереження заробітної плати, встановлювати для працівників режиму роботи на умовах неповного робочого часу, зменшувати або скасувати стимулюючі виплати, зменшувати надбавки і доплати, які встановлені у граничних розмірах та зобов’язані переглянути укладені договори на придбання товарів, робіт, послуг. Усі ці заходи здійснюються з метою забезпечення раціонального використання бюджетних коштів.

        Дана норма не стосується органів, які беруть участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні цих об'єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою.

     Таким чином, керівники органів державної влади зможуть без згоди та попередження працівників відправляти їх у відпустки без збереження заробітної плати на визначений цими керівниками терміни.  Окрім цього, без згоди та попередження працівників керівники зможуть встановлювати державним службовцям режим роботи на умовах неповного робочого дня з, відповідно, меншою заробітною платою.

Законом також встановлено, що при здійсненні цих заходів для державних службовців перестають діяти положення ст. 26 Закону України «Про відпустки» та статей 32, 56 та 84 Кодексу законів про працю України (у частині обмеження терміну відпустки без збереження заробітної плати, необхідності повідомлення не пізніше ніж за два місяці та погодження з працівником встановлення режиму роботи на умовах неповного робочого часу).

      Крім того, державні службовці, які підуть у відпустки без збереження заробітної плати на тривалий період матимуть право займатись іншою (оплачуваною) діяльністю, адже обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, встановлені статтею 7 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», у цьому випадку не застосовуватимуться.

       Отже держава, з метою економного використання бюджетних коштів вирішила зекономити на собі, це може понести негативні наслідки, адже якість виконання функцій держави, які покладені на держслужбовців істотно зміниться, рівень обслуговування населення та час надання тих чи інших послуг не зможе бути дотриманим, адже кількість працюючих зменшиться, а функціональні обов’язки залишаться на тому ж рівні.

       Автор: А.В. Кушніренко

    Вкотре Верховна Рада України має намір відкласти введення в дію нової редакції Закону України «Про державну службу» до січня 2016 року. Саме цей закон передбачає регламентування роботи на державній службі, а також визначає мінімальний оклад державних службовців, розміром не менше двох мінімальних заробітних плат. Раніше, в Законі України «Про державний бюджет України на 2014 рік», вступ в дію цього закону відстрочили до січня 2015-го, тепер народні депутати вирішили не поспішати у введенні в дію цього акту зараз.

           Для цього існує багато причин та передумов. Цього разу Комітет Верховної Ради з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування рекомендував парламенту відстрочити вступ в силу цього Закону, з метою належного та системного реформування системи державного управління шляхом прийняття нових редакцій законів про державну службу та про службу в органах місцевого самоврядування. Члени Комітету також зазначили, що правове регулювання проходження служби в органах місцевого самоврядування забезпечується певними нормами Закону про державну службу від 16 грудня 1993 року, та введення в дію нової редакції цього Закону за відсутності нової редакції Закону про службу в органах місцевого самоврядування призведе до розбіжностей і суперечностей у правовому регулюванні суспільних відносин, що складаються в процесі проходження служби.

            Але пропоную дану проблему висвітлити в умовах підготовки до прийняття бюджету країни на 2015 рік. Дійсно, передбачати підвищення заробітних плат державним службовцям в умовах, коли не вистачає коштів держави на проведення реформ, забезпечення держави необхідними енергоресурсами та соціальними виплатами, звучить досить дивно, як мінімум. Раніше згадувалось, в умовах потенційної адміністративної реформи таке підвищення заробітної плати державним службовцям здавалося актуальним за умови скорочення майже половини усіх працюючих службовців. Але чи призведе це до підвищення ефективності роботи в цьому секторі? Чи збільшиться фінансування та матеріально-технічне забезпечення державної служби? (в блозі раніше згадувались основні проблеми державної служби).

        Справді, підвищення зарплат державним службовцям може позитивно вплинути на розвиток державної служби, зумовить підвищення її престижності, стане цікавішою для талановитої молоді, але залишається актуальним питанням реформа самої державної служби. Адже без такої кардинальної реформи будь-яке підвищення зарплат службовцям не змінить рівень ефективності їх діяльності та не вплине на її результативність, та ще й за умови скорочення кадрового складу. Це все одно, що збільшувати витрати на опалення приміщення, в якому вибиті вікна… 

     Автор: Кушніренко А.В.

    До Верховної Ради України подано два законопроекти, які передбачають можливість вільного придбання громадянами України цивільної зброї. Із загального визначення цивільна зброя або вогнепальна зброя цивільного призначення – це ручна нарізна або гладкоствольна вогнепальна зброя, що використовується для самозахисту, захисту інших осіб та майна, полювання та спорту, калібром від 4,5 мм до 20 мм (для гладкоствольної зброї калібром до 26,5 мм включно), яке вистрілює дробом, кулею або іншим снарядом, і для пострілу з якого використовується сила тиску газів, що утворюється при згоранні вибухової речовини (пороху або інших спеціальних горючих сумішей), а також інша зброя, призначене (може бути трансформовано) для цього, крім кулеметів і гранатометів, а також зброї, випущеного до 1900 року. Боєприпаси - це дріб, куля, інший снаряд, використовуваний для здійснення пострілу з вогнепальної зброї.

           Законопроект, запропонований народним депутатом від «Блоку Петра Порошенка» Сергієм Капліним передбачає надання можливості придбання вогнепальної зброї громадянам, які досягли 18-річного віку без отримання спеціального дозволу. Для цього законопроектом пропонується створити Державний реєстр прав на цивільну зброю, який вестиметься Міністерством юстиції України. Під час придбання зброї у спеціалізованих магазинах, відомості про власника зброї та зброї, яку він придбаває заносяться до цього реєстру. При цьому законопроект передбачає, що такі магазини, що спеціалізуються на продажу зброї під час безпосереднього її продажу матимуть доступ до відповідних державних реєстрів, які міститимуть дані про покупця (стан здоров’я, наявність судимості, тощо). Проте, законопроектом не проговорюються нюанси щодо порядку доступу до таких реєстрів, не зважаючи на те, що таких реєстрів не існує в природі.

            Інший законопроект, що був розроблений разом зі спільнотою зброярів України встановлює більш детальну процедуру придбання і реєстрації придбаної зброї. Як і попередній проект, даний також передбачає створення єдиної державної інформаційної системи для реєстру зброї. Згідно проекту реалізацію зброї здійснюватимуть лише суб’єкти господарювання, що мають відповідну ліцензію. Крім того, розробники законопроекту поділили зброю та боєприпаси на категорії, а їх придбання буде можливе лише за наявності спеціального дозволу, що зробить більш прозорим, на нашу думку, процес придбання і реєстрації зброї.

            Для отримання дозволу на зброю громадянин зобов'язаний буде подати до органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав на зброю за місцем своєї реєстрації:

      - заяву встановленої форми;

     - медичну довідку (висновок) закладу охорони здоров'я про те, що по фізичному і психологічному стану здоров'я особа може володіти зброєю;

     - довідку про проходження курсів власників зброї;

     - договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника вогнепальної зброї;

     - оригінал та копію паспорта громадянина України;

     - документ, що підтверджує оплату послуг з видачі дозволу. Також у законопроекті межах підстави для видачі дозволу на зброю. Передбачено підтвердження права на володіння зброєю - протягом 5 років з дати отримання дозволу на зброю, або з дати попереднього підтвердження права на володіння зброєю.

         У проекті передбачається можливість застосування зброї лише у разі необхідної оборони. Крім того, це понесе необхідні та закономірні наслідки внесення змін до Кримінального кодексу України. Позитивним у проекті визначається обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників зброї, а також положення про відповідальність за порушення норм продажу зброї, видачі дозволів, ведення реєстру та за порушення правил страхування.

     Відповідно до розпорядження голови Верховної Ради України від 27 жовтня 2014 року №694 "Про порядок доступу осіб до відкритих пленарних засідань Верховної Ради України", кожен громадянин може відвідати відкриті пленарні засідання Верховної Ради України.

        У розпорядженні вказується, що громадянин України може подати через офіційний веб-сайт парламенту електронну заявку на відвідання пленарного засідання у Верховній Раді. У разі обє'ктивної можливості  бути присутнім на засіданні (це залежить від кількості бажаючих одночасно відвідати пленарне засідання в один і той же день), заявнику прийде підтвердження запрошення на засідання. Згодом громадянин повинен отримати, пред'явивши паспорт, іменну гостьову перепустку в бюро перепусток, яка і дасть можливість громадянам потрапити у центр законотворчості України. Розпорядженням громадянам нагадують про те, що вони зобов'язані дотримуватися вимог стосовно перебування на об'єктах, щодо яких здійснюється державна охорона.

       Державна фіскальна служба України роз’яснила аспекти оподаткування неприбуткових громадських організацій, що здійснюють благодійну діяльність.

         Щодо оподаткування доходів волонтера при отриманні благодійної допомоги від громадян та юридичних осіб.

         Основними  умовами звільнення від оподаткуваня є включення до Реєстру волонтерів АТО та цільове використанння отриманої благодійної допомоги на користь окремих категорій громадян:   

·         учасників бойових дій АТО або на користь членів сімей таких учасників, які під час участі в АТО зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров'я, загинули, померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва чи визнані безвісно відсутніми в установленому порядку;

          Порядок надання статусу учасника бойових регулюється постановою Кабінета Міністрів України від 20.08.2014 № 413 ,,Про затвердження Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення”.

·         учасників масових акцій громадського протесту в Україні, які зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров'я під час участі в цих акціях у період з 21 листопада 2013 року по 28 лютого 2014 року, а також 2 травня 2014 року в місті Одесі, або на користь членів сімей таких учасників, які загинули чи померли внаслідок отриманих у цей період поранень, контузії чи іншого ушкодження здоров'я або визнані безвісно відсутніми в установленому порядку;

·         фізичних осіб, які мешкають (мешкали) на території населених пунктів, де проводиться (проводилася) антитерористична операція, та/або вимушено покинули місце проживання у зв'язку з проведенням антитерористичної операції в таких населених пунктах;

·         фізичних осіб, які мешкали на території Автономної Республіки Крим та вимушено покинули місце проживання у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, визначеної Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

          До членів сімей учасників бойових дій та/або учасників масових акцій громадського протесту в Україні належать: дружина, чоловік, які не одружилися вдруге, батьки, дід та баба (якщо батьки померли), неповнолітні діти, повнолітні діти - інваліди.

            Підпунктом 170.7.8 п. 170.7 ст. 170 ПКУ встановлено, що не включається до оподатковуваного доходу благодійна допомога, що надається волонтерами у будь-якій сумі (вартості), для закупівлі або у вигляді спеціальних засобів індивідуального захисту (касок, бронежилетів, виготовлених відповідно до військових стандартів), технічних засобів спостереження, лікарських засобів, засобів особистої гігієни, продуктів харчування, предметів речового забезпечення чи інших товарів (робіт, послуг) за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, чи для оплати (компенсації) вартості лікарських засобів, донорських компонентів, виробів медичного призначення, технічних та інших засобів реабілітації, платних послуг з лікування, забезпечення виробами медичного призначення, технічними та іншими засобами реабілітації, послуг медичної реабілітації, санаторно-курортного оздоровлення.

        Водночас, згідно з до п.п. 170.7.3 п. 170.7 ст. 170  ПКУ, не включається до оподатковуваного доходу сума нецільової благодійної допомоги, у тому числі матеріальної, що надається резидентами - юридичними або фізичними особами на користь платника податку протягом звітного податкового року сукупно у розмірі, що не перевищує суми граничного розміру доходу, визначеного згідно з абзацом першим п.п. 169.4.1 п. 169.4 ст. 169 ПКУ, встановленого на 1 січня такого року (у 2014 році – 1710 грн.).

Щодо оподаткування благодійної допомоги, наданої фізичним особам.

           Порядок оподаткування благодійної допомоги регулюється  п. 170.7 ст. 170 ПКУ.

           Для цілей оподаткування благодійна допомога поділяється на цільову та нецільову (п.п. 170.7.1 п. 170.7 ст. 170 ПКУ).

          Відповідно до п.п. 170.7.2 п. 170.7 ст. 170 ПКУ не включається до оподатковуваного доходу цільова або нецільова благодійна допомога, що надається платнику податку, який постраждав внаслідок:

        а) екологічних, техногенних та інших катастроф у місцевостях, оголошених згідно з Конституцією України зонами надзвичайної екологічної ситуації, - у граничних сумах, визначених Кабінетом Міністрів України;

        б) стихійного лиха, аварій, епідемій та епізоотій загальнодержавного або місцевого характеру, які завдали шкоди або створюють загрозу здоров'ю громадян, навколишньому природному середовищу, викликали або можуть викликати людські жертви чи втрату власності громадян, у зв'язку з якими рішення про залучення (надання) благодійної допомоги було прийнято відповідно Кабінетом Міністрів України або органом місцевого самоврядування, у граничних сумах, визначених Кабінетом Міністрів України або органом місцевого самоврядування відповідно.

          Благодійна допомога, що надається на зазначені цілі, повинна розподілятися зокрема через банківські рахунки благодійних організацій, Товариства Червоного Хреста України, внесених до Реєстру неприбуткових організацій та установ.

        Згідно з п.п. 170.7.4 п. 170.7 ст. 170 ПКУ не включається до оподатковуваного доходу цільова благодійна допомога, що надається резидентами - юридичними чи фізичними особами у будь-якій сумі (вартості) зокрема закладу охорони здоров'я для компенсації вартості платних послуг з лікування платника податку або члена його сім'ї першого ступеня споріднення, інваліда, дитини-інваліда або дитини, в якої хоча б один із батьків є інвалідом; дитини-сироти, напівсироти; дитини з багатодітної чи малозабезпеченої родини; дитини, батьки якої позбавлені батьківських прав, у тому числі для придбання ліків (донорських компонентів, протезно-ортопедичних виробів, виробів медичного призначення для індивідуального користування інвалідів) у розмірах, що не перекриваються виплатами з фонду загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування, крім витрат на косметичне лікування або косметичну хірургію (включаючи косметичне протезування, не пов'язане з медичними показаннями), водолікування та геліотерапію, не пов'язані з хронічними захворюваннями, лікування та протезування зубів з використанням дорогоцінних металів, гальванопластики та порцеляни, аборти (крім абортів, які проводяться за медичними показаннями, або якщо вагітність стала наслідком зґвалтування), операції з переміни статі; лікування венеричних захворювань (крім СНІДу та венеричних захворювань, причиною яких стало нестатеве зараження або зґвалтування), лікування тютюнової чи алкогольної залежності; придбання ліків, медичних засобів та пристосувань, які не включені до переліку життєво необхідних, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

           Автор: Кушніренко А.В.     

 

    Як повідомляє Урядовий портал, Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Деякі питання реалізації підпункту 197.1.1 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України», в якій  уряд визначив перелік продуктів дитячого харчування та товарів дитячого асортименту для немовлят (наведений нижче), операції з постачання яких звільнятимуться від оподаткування податком на додану вартість.  Початковий перелік продуктів дитячого харчування та товарів дитячого асортименту був сформований Міністерством охорони здоров’я і надалі доопрацьований з урахуванням пропозицій органів центральної виконавчої влади та громадськості, згодом питання було передано Міністерству економічного розвитку ті інфраструктури України. Після численних консультацій з представниками профільних і бізнес-асоціацій, що працюють на ринку дитячого харчування і товарів для новонароджених, Міністерство отримало практично одностайне схвалення зазначеного переліку.

            Позитивним результатом відміни оподаткування таких товарів є їх здешевлення на ринку, при цьому виробники та постачальники не будуть зазнавати збитків. Проте за допомогою цієї постанови держава недоотримає податків, що раніше справлялися з такої категорії товарів. Але на фоні напруженої соціально-економічної та політичної ситуації, це позитивний крок для громадян, які стали батьками. Адже, багато батьків скаржаться на високі ціни на товари для немовлят.

 

Перелік

продуктів дитячого харчування та товарів дитячого асортименту для немовлят, операції з постачання на митній території України та ввезення на митну територію України яких звільняються від обкладення податком на додану вартість

 - Молоко та вершки рідкі спеціального призначення для немовлят, у герметичному пакуванні об’ємом нетто не більш як 2 л, з вмістом жирів не більш як 6 мас.% для молока та з вмістом жирів понад 6 мас.% та не більш як 21 мас.% для вершків;

 - Молоко незбиране в порошку спеціального призначення для немовлят, у герметичному пакуванні масою нетто не більш як 500 г, з вмістом жирів понад 10 мас.%;

 - Продукти кисломолочні для дитячого харчування;

 - Гомогенізовані готові продукти з м’яса, м’ясних субпродуктів або крові тонко подрібнені та розфасовані для реалізації в роздрібній торгівлі як продукти дитячого (у тому числі дієтичного) харчування в упаковках масою нетто не більш як 250 г;

 - Овочі гомогенізовані тонко подрібнені та розфасовані для реалізації в роздрібній торгівлі як продукти дитячого (у тому числі дієтичного) харчування в упаковках масою нетто не більш як 250 г;

 - Гомогенізовані готові продукти з плодів, що тонко подрібнені та розфасовані для реалізації в роздрібній торгівлі як продукти дитячого (у тому числі дієтичного) харчування в упаковках масою нетто не більш як 250 г;

 - Соки з плодів або овочів (у тому числі соки гомогенізовані) розфасовані для реалізації в роздрібній торгівлі як продукти дитячого (у тому числі дієтичного) харчування в упаковках масою нетто не більш як 250 г або об’ємом нетто не більш як 250 мл;

 - Напої з вмістом або без вмісту молочних жирів (у тому числі напої гомогенізовані) розфасовані для реалізації в роздрібній торгівлі як продукти дитячого (у тому числі дієтичного) харчування в упаковках масою нет­то не більш як 250 г або об’ємом нетто не більш як 250 мл;

 - Гомогенізовані складені харчові продукти, що складаються з тонко подрібненої суміші двох або більше основних компонентів, таких як м’ясо, риба, овочі або плоди розфасованої для роздрібної торгівлі як дитяче (у тому числі дієтичне) харчування в упаковках масою не більш як 250 г;

 - Продукти готові для дитячого харчування, розфасовані для роздрібної торгівлі, у тому числі для спеціального дієтичного харчування;

 - Води непідсолоджені та неароматизовані (крім мінеральних та газованих вод) для дитячого харчування;

 - Дитячі пелюшки і підгузки та аналогічні вироби з будь-якого матеріалу;

 - Одяг для немовлят та додаткові речі до нього, крім виготовлених із синтетичних волокон.

       Автор: Кушніренко А.В.

 

      У листі Міністерства соціальної політики України від 12.08.2014 р. № 356/13/116-14 «Про надання роз’яснення» визначено, що медичні працівники мають право на скорочення робочого тижня у зв’язку з особливими умовами праці. Зокрема Мінсоцполітики посилається на те, що право на скорочену тривалість робочого тижня за роботу із шкідливими умовами праці визначається у строгій відповідності з Переліком виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 163.

        Відповідно до пункту 9 Порядку застосування зазначеного вище Переліку, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 23.03.2001 р. № 122, скорочена тривалість робочого тижня встановлюється колективним договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці, яка проводиться згідно з

          Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 р. № 442.

Підтвердження цього права працівникові можливе тільки при віднесенні його робочого місця до категорії із шкідливими умовами праці за результатами атестації робочих місць за умовами праці.

     Згідно з Гігієнічною класифікацією праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу, затвердженою наказом МОЗ від 08.04.2014 р. № 248, зареєстрованим в Мін'юсті 06.05.2014  р. за № 472/25249 (набрав чинності від 30.05.2014 р.), шкідливі умови праці це умови, що характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи та здатні чинити несприятливий вплив на організм працівника та/або його нащадків.

       Віднесення робіт до категорії із шкідливими і важкими умовами праці та визначення права працівників на пільги і компенсації за роботу в цих умовах здійснюється на підставі результатів атестації відповідних робочих місць за умовами  праці,  яка  проводиться  згідно  з  Порядком  проведення  атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 р. N 442.

       Так для працівників установ охорони здоров'я та соціального захисту населення у Списках, а також у зазначеному вище Переліку, зокрема передбачено показник "безпосереднє обслуговування хворих", яких не піддається дослідженню.

     Це відповідає і вимогам вказаної Гігієнічної класифікації праці, у якій визначено, що особливий характер праці це роботи, які виконуються з високим рівнем нервово-емоційного та інтелектуального навантаження, в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я.

   Так, зокрема, згідно з Додатком 3 до Гігієнічної класифікації праці, умови праці працівників в спеціалізованих медичних, інфекційних, туберкульозних установах і підрозділах відносять до відповідного класу без проведення досліджень, наприклад до ступеня 3.3 - умови праці працівників, які мають контакт зі збудниками інфекційних хвороб (або мають контакт з хворими), а також працівників патоморфологічних відділень, прозекторських, моргів.

   Отже, враховуючи особливий характер праці медичних працівників установ охорони здоров'я, Мінсоцполітики вважає за можливе при проведенні атестації робочих місць в цих установах застосувати Інструкцію, затвердженої заступником Головного державного експерта з умов праці України та заступником Головного державного санітарного лікаря України (лист Мінпраці від 05.05.95 р. № 06-1544 і МОЗ від 17.05.95 р. № 5.05.08-370), згідно з якою атестація відповідних робочих місць проводиться комісійно, без проведення санітарно-гігієнічних досліджень, у тому числі і для визначення права відповідних працівників на скорочену тривалість робочого тижня.

Автор: Кушніренко А.В.

 

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, отже кожен має можливість влаштуватись на роботу та заробляти собі на життя. Професія педагога завжди була у пошані та відігравала велику роль у формуванні та вихованні майбутнього нашого суспільства, а держава в свою чергу забезпечує педагогічних працівників підтримкою та гарантує їм отримання достойного заробітку.

 Регулювання оплати праці здійснюється кількома нормативними актами, як загального характеру, так і галузевими, зокрема це Кодекс законів про працю України, Закон України «Про оплату праці» та постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 р. № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», а також іншими нормативними актами, що регулюють виплату різноманітного роду доплат, надбавок, тощо.

Найактуальнішими на даний час є такі нормативні документи, як Постанова Кабінету Міністрів України від 23.03.2011 р. № 373 «Про встановлення надбавки педагогічним працівникам дошкільних, позашкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладів, вищих навчальних закладів I-II рівня акредитації, інших установ і закладів незалежно від їх підпорядкування» в якій донедавна визначалося, що педагогічним працівникам установлюється надбавка у розмірі 20% посадового окладу працівника, та Постанова Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 р. № 1073 «Про підвищення заробітної плати працівникам бібліотек» в якій вказувалось, що працівникам бібліотек за особливий характер праці встановлюється надбавка у розмірі 50% посадового окладу працівника.

                Проте, у зв’язку з необхідністю економити бюджетні кошти постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 р. № 88 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 2011 р. № 373» було встановлено, що педагогічним працівникам встановлюється надбавка у граничному розмірі 20% від розміру посадового окладу, а виплату надбавок слід здійснювати в межах відповідного фонду оплати праці та право встановлювати такі надбавки надано керівникам закладів та установ, тобто роботодавці віднині мають право встановлювати педагогічним працівникам надбавки у межах фонду оплати праці у розмірі до 20% (а це може бути 1%, 4,7% 13% чи 19,9%, тощо) і це не буде порушенням чинного законодавства. Це ж стосується і бібліотечних працівників, яким Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 р. № 89 «Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2009 р. № 1073» аналогічно встановлено надбавку у розмірі до 50% у межах фонду оплати праці та право на встановлення надбавок передано керівникам установ чи закладів де працюють бібліотекарі.

Таким чином у багатьох педагогів виникли питання щодо правомірності таких обмежень та як вплинуть ці зміни на їх заробітні плати.

Ст. 2 Закону України «Про оплату праці» встановлює, що різного роду надбавки, доплати, премії, компенсаційні виплати є частиною заробітної плати працівника.

Ст. 15 цього ж Закону, а також ст. 97 Кодексу законів про працю України встановлює, що форми і системи оплати праці,  норми праці, розцінки, тарифні сітки,  схеми  посадових  окладів,  умови запровадження та розміри надбавок,  доплат,  премій,  винагород  та  інших  заохочувальних, компенсаційних  і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у  колективному  договорі   з   дотриманням   норм   і   гарантій, передбачених      законодавством,      генеральною,     галузевими
(міжгалузевими)   і   територіальними   угодами.   У   разі,  коли колективний  договір  на  підприємстві  не  укладено, роботодавець зобов'язаний  погодити  ці  питання  з  виборним органом первинної
профспілкової   організації   (профспілковим   представником),  що представляє   інтереси   більшості  працівників,  а  у  разі  його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом. Тобто, перед визначенням розмірів оплати праці, встановленням надбавок працівникам, якщо це не встановлено договорами здійснюється за погодженням з профспілковою організацією.

Крім того, ст. 22 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що  роботодавці не мають   права   в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують   умови,   встановлені   законодавством, угодами і колективними договорами. Тобто, у будь-якому випадку зміна розміру надбавок у сторону зменшення повинно бути погоджене з профспілковими організаціями.

Але, навіть, якщо зміна розміру надбавок була здійснена, то на вимогу ст. 29 Закону України «Про оплату праці» та ст. 103 Кодексу законів про працю України, про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни, оскільки це є і змінами істотних умов праці.

Навіть, якщо роботодавець виконав вимоги законодавства, тобто обговорив можливість зменшення розміру надбавок, або встановлення нового розміру, згідно законодавства з профспілковою організацією та погодив ці розміри, попередив працівників про зміну розмірів надбавок за два місяці до запровадження нових розмірів надбавок, виникає питання – які підстави у роботодавця змінювати розміри надбавок та якими критеріями він може керуватись при обранні нових розмірів надбавок. На це питання є одна відповідь – згідно ст. 98 Кодексу законів про працю України та ст. 13 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету , здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Таким чином скорочення бюджетних асигнувань для фінансування оплати праці педагогічних працівників є реальною та єдиною законною підставою для здійснення перегляду розмірів надбавок. Якщо фонд оплати праці не скорочується та немає реальних загроз скорочення фінансування фонду оплати праці з бюджету – перегляд та зменшення надбавок є протиправним. Інші критерії, які можуть використовувати роботодавці для зміни розмірів надбавок є прямим порушенням законодавства та мають ознаки зловживання службовим становищем і можуть потягнути за собою відповідальність за невиплату, або виплату заробітної плати працівникам у неповному обсязі.

Кожен має право на працю та гідну оплату своєї праці, педагогічні працівники не є виключенням, встановлені законодавством граничні розміри надбавок не позбавляють педагога права на отримання максимального розміру надбавки, і порушувати це право ніхто не може. Оскільки законодавець встановлює, що надбавки виплачуються у тому розмірі, у якому це дозволяє зробити фонд оплати праці, то зменшення розмірів надбавок з інших причин є недопустимим. А у разі здійснення зменшення розміру надбавок роботодавець повинен погодити це зменшення з профспілковими організаціями, та у разі погодження – попередити працівників про такі зміни за два місяці до їх запровадження. У випадку порушення цих норм педагогічний працівник має право звернутися до суду за поновленням порушених прав та матиме повне право на повернення суми невиплаченої надбавки за період, з якого це порушення здійснено до моменту його оскарження.

 

     Автор: Кушніренко А.В.

 

    На продовження теми забезпечення та підтримки сім'ї з боку держави пропонуємо для роздумів інформацію про багатодітних сімей, точніше про пільги, які держава задекларувала у законодавстві, проте реальне їх надання на даний час не має місця. Це ж обговорення може бути наочним прикладом співвідношення діючого законодавства з механізмом його реалізації, що у даному випадку не підлягає логічному поясненню.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» багатодітна  сім'я  -  сім'я,  в  якій  подружжя  (чоловік та жінка)  перебуває  у  зареєстрованому  шлюбі,  разом  проживає  та виховує трьох і більше дітей, у тому числі кожного з подружжя, або один батько (одна мати),  який (яка) проживає  разом  з  трьома  і більше  дітьми  та  самостійно їх виховує.  До складу багатодітної
сім'ї включаються також діти,  які  навчаються  за  денною  формою навчання у загальноосвітніх,   професійно-технічних  та  вищих навчальних закладах,  - до закінчення навчальних закладів,  але не
довше ніж до досягнення ними 23 років. Цей же законодавчий акт визначає обсяг пільг, що надаються багатодітним сім’ям, зокрема ч. 3, 4 ст. 13 Закону визначає, що багатодітним сім'ям надаються такі пільги:

1) 50-відсоткова   знижка   плати   за   користування  житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21  кв.  метр загальної площі житла на кожного члена сім'ї,  який постійно проживає в  жилому  приміщенні  (будинку),  та  додатково 10,5 кв. метра на сім'ю);

2) 50-відсоткова  знижка  плати  за користування комунальними послугами (газопостачання,  електропостачання та інші послуги)  та вартості  скрапленого  балонного газу для побутових потреб у межах норм, визначених законодавством.

Площа житла, на яку надається знижка при розрахунках плати за опалення,  становить 21 кв. метр опалюваної площі на кожного члена сім'ї,  який постійно проживає в жилому приміщенні  (будинку),  та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю;

3) 50-відсоткова   знижка   вартості  палива,  у  тому  числі рідкого,  в межах норм,  визначених законодавством, у разі якщо відповідні будинки не мають центрального опалення;

4) позачергове  встановлення квартирних телефонів.  Абонентна плата  за  користування  квартирним  телефоном  встановлюється   у розмірі 50 відсотків від затверджених тарифів.

 Пільги щодо  плати за користування житлом (квартирної плати), комунальними послугами та вартості  палива,  передбачені  пунктами 1-3  частини  третьої  цієї статті,  надаються багатодітним сім'ям незалежно від виду житла та форми власності на нього.

 Дитячим  будинкам  сімейного типу та прийомним сім'ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім'ям  (крім багатодітних сімей), в яких не менше року проживають троє  і  більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку
чи  піклування,  надаються пільги, передбачені частиною третьою, з урахуванням умов, визначених частиною четвертою цієї статті.

     Дітям з багатодітних сімей надаються такі пільги:

 1) безоплатне одержання ліків за рецептами лікарів;

2) щорічне медичне обстеження і диспансеризація  в  державних та  комунальних закладах охорони здоров'я із залученням необхідних спеціалістів, а також компенсація витрат на зубопротезування;

3) першочергове  обслуговування  в  лікувально-профілактичних закладах, аптеках та першочергова госпіталізація;

4) безоплатний  проїзд  усіма  видами  міського пасажирського транспорту  (крім  таксі),  автомобільним  транспортом  загального користування в сільській місцевості,  а також залізничним і водним транспортом приміського  сполучення  та  автобусами  приміських  і міжміських  маршрутів,  у  тому  числі внутрірайонних,  внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання;

5) безоплатне одержання послуг з оздоровлення  та  відпочинку відповідно  до  Закону  України  "Про  оздоровлення  та відпочинок дітей".

Батькам і дітям з  багатодітних  сімей  видаються  відповідні посвідчення. Зразок   посвідчення,  порядок виготовлення  і  видачі  посвідчень  встановлюються Кабінетом Міністрів України, а саме постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2010 р. № 209 «Деякі питання виготовлення і видачі посвідчень батьків та дитини з багатодітної сім'ї». Цією постановою затверджений Порядок виготовлення і видачі посвідчень батьків та дитини з багатодітної сім'ї. П. 2 цього порядку вказує, що посвідчення є документами, що підтверджують статус багатодітної сім'ї і дітей з такої сім'ї та їх право на отримання пільг згідно із Законом України «Про охорону дитинства» та іншими актами законодавства.

Відповідні пільги надаються багатодітним сім’ям згідно Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 р. № 117. П. 5 Положення регламентує, що для включення осіб, що мають право на пільги до реєстру, такі особи подають відповідні документи, що підтверджують пільговий статус, у випадку з багатодітними сім’ями – це посвідчення, що видаються у порядку, встановленому Інструкцією про порядок видачі посвідчень батьків та дитини з багатодітної сім'ї, затвердженої наказом Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 29.06.2010 р. № 1947.

Тепер повертаємося від чітко прописаних в законодавстві процедур до реалій їх виконання. Фактично підставою для надання пільг є посвідчення, як документ державного зразка суворої звітності. Такі посвідчення друкуються на замовлення Міністерства соціальної політики України та розподіляються серед органів та установ, що уповноважені здійснювати видачу таких посвідчень. З листопада 2013 року в Україні виникла проблема нестачі бланків таких посвідчень, та з невідомих причин у 2014 році виготовлення таких посвідчень не продовжилось, отже, стало питання про проблеми надання пільг, передбачених законом, багатодітним сім’ям. Все тому, що пільги, відповідно до законодавства без документу, що підтверджує статус пільговика не можуть бути надані. Виникла загроза, що люди, які фактично мають право на пільги, але не отримують їх через банальну нестачу бланків будуть масово скаржитись до органів державної влади і це, на тлі подій, що відбувались взимку 2014 року, несло за собою певну загрозу. Тому  влада, з намірами не втратити свій, і так розхитаний авторитет знаходить спосіб подолати цю проблему і Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України видано лист від 26.12.2013 р. № 7/20-20491 в якому дано доручення підприємствам, установам та організаціям, які безпосередньо надають пільги громадянам, надавати пільги багатодітним сім’ям на підставі списків осіб, які подали документи і мають право, згідно законодавства, отримати посвідчення батьків та дитини з багатодітної сім'ї. Окремо  листом Міністерства соціальної політики України від 29.11.2013 р. № 6639/0/10-13/57 «Про організацію роботи щодо надання пільг багатодітним сім’ям» було надано аналогічне доручення органам і установам соціального захисту на підставі вищевказаних списків вносити до реєстру такі багатодітні сім'ї, а також доручення, уповноваженим на видачу посвідчень органам, формувати такі списки та вчасно їх подавати для оформлення пільг.

Система запрацювала – списки почались формуватись і подаватись, особи вносились до реєстру та багатодітним сім’ям надаються пільги, що вказані в Законі України «Про охорону дитинства». Але весь обсяг пільг не може бути наданий, оскільки пільги, щодо знижки на оплату комунальних послуг, оплату за користування житлом, оплату вартості палива та першочергове встановлення телефону і знижка за його використання можуть бути надані відповідно таких списків. А що ж залишається робити з іншими пільгами, гарантованими законом, зокрема пільгами дітям? Адже надання таких пільг, як безоплатне одержання ліків за рецептами лікарів; щорічне медичне обстеження і диспансеризація  в  державних та  комунальних закладах охорони здоров'я із залученням необхідних спеціалістів, а також компенсація витрат на зубопротезування; першочергове  обслуговування  в  лікувально-профілактичних закладах, аптеках та першочергова госпіталізація; безоплатний  проїзд  усіма  видами  міського пасажирського транспорту  (крім  таксі),  автомобільним  транспортом  загального користування в сільській місцевості,  а також залізничним і водним транспортом приміського  сполучення  та  автобусами  приміських  і міжміських  маршрутів,  у  тому  числі внутрірайонних,  внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання; безоплатне одержання послуг з оздоровлення  та  відпочинку відповідно  до  Закону  України  "Про  оздоровлення  та відпочинок дітей" неможливе фізично та законодавчо надати на підставі списків. Виникне питання, хто ці списки затверджує, хто несе відповідальність за їх достовірність, як ними практично користуватися, особливо коли йде мова про послуги перевезення? Саме через такі проблемні питання такі пільги не надаються дітям з багатодітних сімей, хоча держава гарантує їх забезпечення, отже не виконуючи свої гарантії держава наносить школу своїм громадянам та призводить до значних збитків, а хто ж їх відшкодовуватиме? Звичайно у судовому порядку можна вимагати від держави відшкодування за ненадання таких пільг. Але довести це буде доволі важко, доведеться постійно збирати квитанції про оплату (наприклад за зубопротезування), довідки (наприклад про відвідування лікувального закладу) та квитки за проїзд у транспорті – за наявності таких документів можна сміливо йти до суду та вимагати компенсації від держави за ненадані з її ж вини пільги.

Крім того, вигадавши цю систему так званих списків державні органи вводять себе самі у оману і здійснюють відкриті порушення законодавства. Оскільки підставою для надання пільг багатодітним, згідно законодавства є посвідчення і тільки посвідчення, на підставі його пред’явлення реєструється пільговик у реєстрі та надаються відповідні пільги. Що ж до вищевказаних листів Міністерств – то вони мають лише рекомендаційний характер і не несуть більшої юридичної сили, аніж закони чи постанови та не скасовують їх дію, відповідно. Таким чином, державні органи, надаючи пільги багатодітним на підставі списків, здійснюють це не зовсім законно і це спонукає до виникнення питання, а чи не доведеться громадянам, котрі на підставі списків отримували пільги компенсувати їх, так, як виявиться, що вони були надані незаконно?  Логічно було б скасувати видачу таких посвідчень взагалі, але це дасть можливість реалізовувати корупційні схеми та посадові зловживання, та і користування списками, або іншою альтернативою посвідчень вимагає детального вивчення та окремого їх законодавчого регулювання.

 

Влада в чергове, рятуючи свій авторитет серед громадян, поставила себе у скрутне положення, адже якщо всі громадяни, котрі не отримали пільги, передбачені законодавством почнуть вимагати у держави їх компенсації, а держава у свою чергу доведе, що пільги за списками надавались незаконно і паралельно вимагатиме від громадян компенсувати незаконно отримані пільги – утвориться вибухонебезпечна суміш, яка змусить країну знову здригнутись під натиском протестів, але влада на то і влада, щоб зберігати свій авторитет. Знову ж з’являться сумнівні підзаконні акти, котрі допоможуть обійти норми, встановлені іншими актами і заспокоїть ситуацію, але ж чи зміниться від цього ставлення людей до держави, яку ми так намагаємось зробити правовою.

       Автор: Кушніренко А.В. 

   Держава, піклуючись про своїх громадян в рамках реалізації державної політики у сфері сім'ї, здійснює підтримку та всіляке сприяння сім’ям, зокрема дітям та їх батькам. Одним із видів такої підтримки є відзначення жінок, матерів, які народили та виховали п'ятеро і більше дітей присвоєнням почесного звання України «Мати-героїня», і це нормально, оскільки підтримка держави в такий час, як ніколи необхідна.  

    Присвоєння почесного звання «Мати-героїня» регламентується положеннями Закону України «Про державні нагороди України» від 16.03.2000 № 1549-III та Указу Президента України «Про почесні звання» 29.06.2001 № 476/2001, зокрема в Указі визначається, що почесне звання України «Мати-героїня» присвоюється   жінкам,   які   народили  та  виховали  до восьмирічного віку п'ятьох і більше дітей,  у  тому  числі  дітей, усиновлених  у  встановленому  законодавством порядку,  враховуючи вагомий особистий внесок у  виховання  дітей  у  сім'ї, створення сприятливих  умов для здобуття дітьми освіти,  розвитку їх творчих здібностей, формування  високих  духовних  і  моральних  якостей. Крім того в Указі регламентується, що ініціювати присвоєння почесного звання жінці може трудовий колектив, або громада, шляхом подання клопотання до Президента України, адже присвоєння почесних звань України здійснюється лише за Указом Президента.

               Одним із позитивних результатів присвоєння такого почесного звання є виплата жінці одноразової матеріальної допомоги. Здійснення таких виплат регламентується Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2011 р. № 268 «Про виплату одноразової винагороди жінкам, яким присвоєно почесне звання України «Мати-героїня», та одноразової матеріальної допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми», розмір такої допомоги встановлений Указом Президента України від 25.12.2007 № 1254/2007 «Про одноразову винагороду жінкам, яким присвоєно почесне звання України «Мати-героїня» і виплачується у десятикратному розмірі прожиткового мінімуму,  встановленого для працездатних осіб. Після видання Указу про присвоєння почесного звання «Мати-героїня» жінці, якій присвоєно це звання в урочистій обстановці вручається посвідчення, підписане Президентом та нагрудний знак.

          Проте, попри таку кількість нормативних документів, що визначають порядок присвоєння почесного звання, жоден з них не визначає порядок присвоєння такого звання та конкретні вимоги до кандидатури для присвоєння такого звання, саме тому на практиці багато жінок (переважна більшість похилого віку) стикається з проблемами підтвердження того, що вона достойна отримати це почесне звання. З Указу Президента можна виділити кілька вимог до жінок, які претендують на отримання такого звання, зокрема це:

             -          народити та виховати до восьмирічного віку п'ятеро і більше дітей, в тому числі і усиновлених у законом визначеному порядку;

           -          виховувати дітей, забезпечуючи їх усіма потребами у навчанні, вихованні, сприяти у розвитку творчих здібностей дітей та забезпечити формування високих культурних та моральних якостей дітей.

Ці вимоги надто декларативні і приховують в собі багато нюансів і вимог до жінки. На практиці процес присвоєння почесного звання України «Мати-героїня» відбувається так: Жінка, що претендує на присвоєння почесного звання звертається до органу місцевого самоврядування, або керівника організації чи трудового колективу з пропозицією висунути її кандидатуру для присвоєння почесного звання. В ідеалі трудові колективи та відповідні місцеві ради повинні самостійно ініціювати таку пропозицію. Ці ж органи надають клопотання до місцевих державних адміністрацій про присвоєння звання разом з нагородним листом, форма якого затверджена комісією  державних нагород та геральдики при Президентові України від 17 березня  2003 року. У нагородному листі, відповідно до вище перелічених нормативних актів вказуються дані про жінку та інформація, якою підтверджується право такої жінки отримати почесне звання України. Посадові особи місцевих адміністрацій перевіряють дані, що вказані у нагородному листі та направляють до обласних державних адміністрацій, де відповідною комісією здійснюється повторна перевірка даних та формується подання обласної державної адміністрації до Адміністрації Президента України. Згодом це подання з Адміністрації Президента України направляється до Міністерства соціальної політики України для перевірки даних та реєстрації кандидатури для присвоєння почесного звання. За цей період проходить значна частина часу і для перевірки даних, зокрема чи не змінилися дані про кандидатуру направляється підтвердження до місцевих державних адміністрацій, де за потреби вносяться зміни та направляються до Мінсоцполітики через обласні державні адміністрації. Згодом Міністерство соціальної політики направляє документи до відділу нагород Адміністрації Президента де і готується проект Указу, який пройшовши довгий процес візування підписується Президентом України. Цей процес може затягнутись до кількох місяців, отже кандидату на присвоєння почесного звання доведеться підготуватись до тривалого очікування.

Але для того щоб цей процес не затягнувся на довший час варто розуміти, що кожна установа, що перевіряє подання і нагородний лист може виявляти недоліки та направляти їх до автора нагородного листа (місцеву раду чи трудовий колектив) для внесення змін. Оскільки зміст нагородного листа не описаний в законодавстві – підготуйтесь до кількаразового внесення змін до нього, але для того, щоб по-максимуму уникнути цих змін пропоную найпоширеніші вимоги до написання нагородного листа та документів, що до нього додаються (зокрема вимоги відділу нагород Адміністрації Президента України), які ніде не прописані, але на практиці дуже часто зустрічаються. Частина цих вимог прописані у внутрішніх актах цих органів, проте на законодавчому рівні не закріплені і мають рекомендаційний характер.

Отже, у нагородному листі для присвоєння почесного звання повинно бути ОБОВ’ЯЗКОВО вказано:

             -          прізвище, ім’я, по-батькові кандидатки, її дату та місце народження, освіту, місце роботи та місце проживання та загальну кількість дітей;

             -          коротку біографію кандидатки, де вказати дані про місце народження, час і місце навчання, роботи, зміну місця проживання і т.д.;

             -          інформація про дітей: прізвище, ім’я, по-батькові дітей, дата та місце народження, дані про усиновлення (якщо дитина була усиновлена), дата та місце навчання (дані про освіту), місце роботи та посада, інформація про сім'ю (одружений, -на, має дітей), де проживає та коротка характеристика дитини, де описуються її позитивні якості та характеристики, що були набуті у процесі виховання;

            -          коротка характеристика матері – кандидатки на присвоєння почесного звання з вказуванням рішення трудового колективу чи місцевої ради про затвердження нагородного листа та його направлення;

            -          підписи керівників трудового колективу (голови зборів), голови відповідної місцевої ради, скріплену печаткою;

           -          дата.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ!

              Нагородний лист друкується на одному аркуші паперу формату А4 з обох сторін та подається у 5 екземплярах, якщо даних багато – намагайтесь їх вмістити.

Якщо одна, або кілька дітей є на момент формування нагородного листа померлими – у нагородному листі вказується, окрім вищезазначених даних причина смерті дитини. У тому разі, коли дитина померла внаслідок хвороби чи обставин, спричинених вживанням нею алкогольних чи наркотичних речовин, або внаслідок вчинення нею протиправних дій – такий нагородний лист розглядатись не буде, адже вважається, що мати не доклала зусиль до формування культурних та моральних якостей у дитини, про що раніше вже йшлося у статті. Ця ж вимога стосується і до дітей, котрі були засудженими за вчинення злочинів та відбували чи відбувають покарання у місцях позбавлення волі, або ж умовно, якщо ця судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку. У разі вказування у нагородному листі чи характеристиках з місця роботи чи місця навчання , що додаються до нагородного листа відомостей, які характеризують дитину з негативної сторони – такий нагородний лист розглядатись не буде, відповідно.

Якщо ж одна чи кілька дітей з якихось причин виховувались чи відвідували інтернатні заклади – про це повинно бути вказано у нагородному листі, а також причини цього. У разі, коли дитина виховувалась в інтернаті за показами лікарів – про це вказується і додається підтверджуюча довідка з інтернату. Якщо ж дитина виховувалась в інтернаті за заявою батьків, то кандидатура такої жінки за цим нагородним листом розглядатись не буде.

 Якщо дитина або кілька дітей були усиновлені жінкою, що претендує на присвоєння почесного звання – необхідно вказати причину усиновлення, дату та інформацію про сам процес усиновлення.

Якщо дитина або діти проживають за кордоном, або в іншому регіоні країни – варто вказати те, що діти часто відвідують матір та підтримують тісні родинні стосунки.

                До нагородного листа додається 4 копії паспорту жінки-кандидатки, а також:

            -          рішення зборів трудового колективу або виконавчого комітету місцевої ради про затвердження нагородного листа;

               -          характеристика жінки-кандидатки з місця роботи або з місця проживання;

               -          характеристика дітей з місця роботи або місця проживання кожної з дитини;

               -          копії документів про освіту дітей;

               -          копії документів про зміну прізвища, імені дитини, тощо (у разі якщо таке мало місце);

              -          копії документів про смерть дитини і довідка з місця проживання про смерть дитини з вказуванням причини смерті (якщо хтось із дітей є померлими);

        -          довідка з інтернатного закладу про те, що дитина там виховувалась або його відвідувала з вказуванням причини цього (якщо хтось із дітей виховувався або відвідував інтернат);

           -          копії документів про усиновлення дитини (рішення суду, розпорядження органів державної влади, органу опіки та піклування, тощо), якщо хтось із дітей був усиновлений.

Усі вище перелічені документи подаються у одному екземплярі в оригіналі з підписами та печатками (окрім копій).

Сподіваємось, що вищенаведені рекомендації допоможуть вам отримати почесне звання України «Мати-героїня» без особливих затрат часу та шкідливих хвилювань, адже кожна матір, котра народила і виховала п’ятеро дітей дійсно заслуговують на підтримку та визнання держави. 

     Автор: Кушніренко А.В.

   Часто під час формування заробітної плати та, передбачених законодавством доплати і надбавок педагогічним працівникам, виникає питання, щодо зарахування до педагогічного стажу роботи на інших посадах та в інших організаціях, які так чи інакше відносяться до сфери освіти. Для прикладу можна навести роз’яснення, яке надане вчителеві фізкультури одного навчального закладу, яка звернулась із питанням щодо зарахування стажу роботи тренером-викладачем до загального педагогічного стажу.   

      Відповідно до ст. 39 Закону України «Про освіту» до  позашкільних  навчальних  закладів  належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії,  початкові  спеціалізовані  мистецькі  навчальні  заклади, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.

    Ст. 57 Закону України «Про освіту» визначає, що держава забезпечує  педагогічним  та  науково-педагогічним працівникам: виплату  педагогічним  і  науково-педагогічним    працівникам надбавок за вислугу років  щомісячно  у  відсотках  до  посадового окладу (ставки заробітної плати) залежно  від  стажу  педагогічної роботи у таких розмірах: понад 3 роки -  10  відсотків,  понад  10 років - 20 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків.

     Разом з тим ст. 54 цього ж Закону декларує, що Перелік посад    педагогічних та науково-педагогічних працівників встановлюється Кабінетом Міністрів України.

    Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників» від від 14 червня 2000 р. № 963 визначено перелік посад, згідно з якими особа, що їх займає вважається педагогічним працівником. Серед цього переліку посади тренера-викладача немає.

Проте постановою Кабінету Міністрів України Про реалізацію окремих положень частини першої статті 57 Закону України «Про освіту», частини першої статті 25 Закону України «Про загальну середню освіту», частини другої статті 18 і частини першої статті 22 Закону України «Про позашкільну освіту» від 31 січня 2001 р. № 78 затверджено «Порядок виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти», п. 2 якого говорить, що до  стажу  педагогічної  роботи  для  виплати  надбавки за вислугу років  педагогічних  та  науково-педагогічних  працівників (далі  -  стаж  педагогічної  роботи)  зараховується час роботи на посадах,  передбачених переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України  від 14 червня 2000 р.  № 963,  а також:

        - час роботи на посаді  старшого  піонервожатого  у  період  до 1 квітня 1991 року;

      - час роботи  на  посаді  військового  керівника  та  керівника допризовної підготовки у період до 1 вересня 1994 року;

      - час, протягом       якого       виконувалися        обов'язки батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу;

     - час роботи на посаді групової медичної сестри дитячих ясел та ясел-садків;

     - час   роботи  у  спортивних  школах  усіх  типів  на  посадах керівників,   їх   заступників   з   основного   виду  діяльності, тренерів-викладачів, тренерів-методистів, інструкторів-методистів, акомпаніаторів та  на  посадах тренерів-викладачів спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю,  тим науково-педагогічним працівникам,  що  працюють за профілем у вищих навчальних закладах III-IV  рівня   акредитації,   керівників   фізичного   виховання, викладачів   фізкультури  вищих  навчальних  закладів  I-II  рівня акредитації та професійно-технічних навчальних закладів,  учителів фізкультури,  керівників  гуртків,  секцій,  студій  та інших форм гурткової роботи,  які працюють  за  профілем  у  загальноосвітніх навчальних закладах,  і педагогічних працівників,  які працюють за профілем   у   позашкільних  та  дошкільних  навчальних  закладах;

     - час   роботи  викладачів  професійно-теоретичної  підготовки, старших     майстрів     та    майстрів    виробничого    навчання професійно-технічних  навчальних закладів за відповідною професією (спеціальністю)  на  виробництві  та  у  сфері  послуг.

     До стажу  педагогічної роботи зараховується робота на відповідних посадах у закладах освіти СРСР.

 

   Таким чином, стаж роботи тренером-викладачем необхідно зараховувати до загального педагогічного стажу та здійснювати виплату відповідних надбавок, згідно чинного законодавства.

Автор: Кушніренко А.В. 

 

Поширеною проблемою останніх півроку стало соціальне забезпечення та збереження трудових прав осіб, котрі були призвані на військову службу за мобілізацією на особливий період. До вашої уваги пропонується роз’яснення діючого законодавства, щодо забезпечення заробітком працівників, на період виконання військових обов’язків за мобілізацією.         

    Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27.03.2014 № 1169-VII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20.05.2014 № 1275-VII внесено зміни до ряду законодавчих актів з питань соціального забезпечення та гарантування прав військовослужбовців, та осіб, призваних на військову службу за мобілізацією на особливий період. Зокрема до ст. 119 Кодексу законів про працю України внесено зміни, відповідно до яких за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідного порядку виплати таких компенсацій та проведення відрахувань Кабінетом Міністрів України на даний час не прийнято.

     Відповідно до спільного листа Державної фіскальної служби та Пенсійного фонду України від 22 липня 2014 року № 127/7/99-99-17-03-01-17, 19426/05-10 «Про надання роз’яснень щодо нарахування та відображення у звіті про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів сум нарахованого середнього заробітку мобілізованим працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період» Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соцiальне страхування не нараховується на виплати, якi компенсуються з бюджету в межах середнього заробiтку працiвникiв, призваних на вiйськову службу за призовом пiд час мобiлiзацiї, на особливий перiод. (Оновлення в законодавстві див. далі).

    Щодо оподаткування доходів фізичних осіб мобілізованим працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, відповідно до пп. «и» п. 165.1. ст. 165 Податкового кодексу України сума грошової допомоги (у тому числі в натуральній формі), що надається фізичним особам або членам їхніх сімей (діти, дружина, батьки), військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв’язку з мобілізацією, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", та/або компенсаційні виплати з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

   П. 161 розділу 10 «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України встановлено сплату військового збору. Платниками такого збору визначені особи, вказані у ст. 162 Податкового кодексу України, які відносяться і до платників податку на доходи фізичних осіб. Відповідно до пп. 1.2. п. 161 об’єктом оподаткування збором є доходи у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри. Проте, не конкретизовані види компенсацій, які підлягають оподаткуванню таким збором та не вказана база оподаткування цим збором.

     Таким чином організації та підприємства зобов’язані нараховувати працівникам, призваним на військову службу за мобілізацією середній заробіток, не утримуючи податок на доходи фізичних осіб, а також єдиний соціальний внесок, щодо військового збору – законодавець висловився неоднозначно, не конкретизувавши види компенсацій, які підлягають оподаткуванню військовим збором, отже утримання військового збору з середнього заробітку мобілізованим залишається необхідним.

     Загалом, основний інструмент, який би розставив усі точки над «і» у питаннях компенсацій та утримань з них працівникам, що призвані за мобілізацією це постанова Кабінету Міністрів України про затвердження порядку виплати таких компенсацій. На жаль, такого акту від Уряду країни дочекатись ми не можемо і питання, як будуть компенсуватись з бюджету такі виплати до кінця не вирішені. Саме на це посилаються уповноважені особи вищих органів державної влади, які відповідають на такі питання по «гарячих лініях» цих органів. Більшість установ нараховують середній заробіток та здійснюють усі відрахування, як звичайна заробітна плата, а згодом, після прийняття постанови, мовляв, простіше буде повернути ці відрахування мобілізованим, аніж утримувати додаткові кошти із їх заробітку.

     Державна фіскальна служба України листом від 29.09.2014 року № 5655/7/99-99-17-03-01-17 відкликав спільного листа з Пенсійним фондом від 22 липня 2014 року № 127/7/99-99-17-03-01-17, 19426/05-10, що згадувався у статті раніше. У цьому листі державна фіскальна служба, посилаючись на те, що вищезгаданого порядку виплати компенсацій з бюджету у розмірі середньомісячного заробітку Кабінетом Міністрів України прийнято ще не було, то відповідні відрахування із середнього заробітку працівникові, призваного на військову службу за мобілізацією у вигляді єдиного соціального внеску повинні здійснюватись роботодавцем. 

Автор: Кушніренко А.В.

Рецензент: Параниця С.П.

 к.ю.н., доцент,  доцент кафедри управління,

адміністративного права і процесу та адміністративної

діяльності Національного університету Державної

податкової служби України   ©    

 

       Одним із важливих питань, що стосуються ролі дитини та прав батьків на дитину після розлучення є питання про визначення місця проживання дитини. Відповідно до ст. 29 Цивільного кодексу України [2] місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

     Виховання дитини, її розвиток та належна увага, яка їй приділяється є одним із основних критеріїв формування фізично та морально здорової особистості у майбутньому. Існує багато дискусійних питань щодо ролі матері та ролі батька у виховному процесі. Коли існує сім’я, то обов’язки по вихованню дитини розподіляються між батьками рівномірно, або частково, залежно від зайнятості батьків. Але коли сім’я, як частина суспільства, перестала існувати, то роль обох батьків у вихованні дитини видозмінюється і сприймається батьками по-різному. Визначення ролі матері та батька і їх права на те, щоб дитина проживала саме з ними висвітлюється в Сімейному кодексі України [3]. Відповідно до ч. 1 ст. 161 Сімейного кодексу України [3]  якщо мати та батько, які поживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними буде вирішуватися судом, а згідно з ч. 2 ст. 160 Сімейного кодексу України [3]. Місце проживання дитини, яка досягла 10 років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Тобто й за сімейним законодавством, й за цивільним встановлюється, що місце проживання малолітньої дитини визначається за згодою обох батьків (незалежно від того, чи проживають вони окремо) та самою дитиною. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років визначається судом чи органом опіки та піклування.

      Один із батьків, який бажає, щоб місце проживання дитини визначалося з ним має право подати відповідну заяву до місцевого органу опіки і піклування при міських, районних державних адміністраціях. Відповідно до Порядку провадження органами опіки і піклування діяльності, пов’язаної з захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 24.09.2008 року № 866 [4], орган опіки і піклування повинен провести перевірку щодо наявності самостійного доходу у особи-заявника, наявності відповідного місця проживання, яке буде сприяти нормальному розвитку дитини, відсутності шкідливих звичок, будь-якої залежності та загалом поведінку особи в суспільстві, що могла б вплинути на виховання та розвиток дитини. В результаті відповідних перевірок орган опіки та піклування видає обґрунтований висновок, щодо необхідності визначення місця проживання дитини з одним із батьків. У разі незгоди з висновком органу опіки і піклування, особа має право подати позовну заяву до суду, відповідно до ст. 118 Цивільного процесуального кодексу України [5] про визначення місця проживання дитини.

     Таким чином порядок визначення місця проживання дитини складається з кількох етапів:

-         Подання заяви до органу опіки та піклування;

-         Проведення органом опіки та піклування перевірки та складання відповідного акту чи висновку;

-         Подання позовної заяви до суду про визначення місця проживання дитини.

   Рішення органу опіки і піклування у більшості випадків є визначальним у розгляді таких справ. У випадках, коли суд не вважає правомірним висновок органу опіки та піклування, то у своєму рішенні повинен обґрунтувати причини, по яким даний висновок не був врахований.

     У більшості випадків органи опіки та піклування не проводять вищевказаних перевірок, або проводять їх неналежним чином, як наслідок це може спричинити невірне ставлення суду до одного чи іншого з батьків, адже окрім висновку органу опіки та піклування в процесі розгляду такого виду справ доказами можуть бути лише медичні висновки та покази свідків. Недбале ставлення до виконання власних обов’язків працівниками органів опіки та піклування, неналежне їх виконання спричиняє затягування процесу розгляду таких справ, а в цей час дитина не має постійного місця проживання і через несприятливі стосунки батьків страждає психічно та морально.

   Отже, для повного та об’єктивного розгляду судами справ про визначення місця проживання дитини необхідно визначити коло доказів, які були б рівноцінними висновкам органів опіки і піклування. У даному випадку, коли суд керується в основному висновками вищезазначених органів усі інші докази не є суттєвими. Таки чином необхідно удосконалити діяльність органів опіки та піклування і внести зміни до Порядку провадження органами опіки і піклування діяльності, пов’язаної з захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 24.09.2008 року № 866 [4], визначивши основні засади відповідальності таких органів перед законом за неналежне виконання своїх обов’язків, що спричинили негативні наслідки для дитини. Крім того необхідно встановити, що під час проведення перевірки таким органом повинні бути присутні депутати місцевих рад, що закріплені за тим чи іншим округом, що супроводжуватиметься складанням окремого акту. В результаті цього ми матимемо можливість мінімізувати негативний вплив на дитину процедур визначення місця проживання дитини після розлучення батьків.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

     1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України.  –  1996 р.  –  № 30. – с. 141;

     2. Цивільний кодекс України: Кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40. – с. 356;

     3.  Сімейний кодекс України: Кодекс України від 10.01.2002 р. № 2947-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21. – с. 135;

    4.  Порядок провадження органами опіки і піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини: Затверджене Постановою Кабінету міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866 // Офіційний вісник України. – 2008. - № 76. – с. 47;

 

    5.  Цивільний процесуальний кодекс України: Кодекс України від 18.03.2004 р. № 1618-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40. – с. 1530.